ДАНИНА

віддава́ти / відда́ти дани́ну (дань). 1. кому, чому. Належно оцінювати, визнавати значення, важливість і т. ін. кого-, чого-небудь. Доволі! Доволі! Ми всі віддавали Віддаленій молодості данину, Ми всі відчували, як змореним чвалом Вона відлітала в сумну далину (Л. Первомайський); Шахай похвалив прекрасного коня, що вартий більш за іншого чоловіка, а Остюк, віддаючи дань красі й бігові четвероногого друга, хотів щиро вилаятись із цього, але вчасно прикусив язика (Ю. Яновський); — Тільки ж ми по-справжньому віддаймо данину старанням мого старого. Не може людина повітрям жити (Іван Ле); // чого. Відповідно цінуючи, шануючи кого-, що-небудь, виявляти своє ставлення. Щиру данину поваги віддавали Івану Петровичу Котляревському декабристи і Герцен (З журналу); Десятки разів бував (Синявін) в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків (мінаретові) (Іван Ле). 2. чому. Приділяти належну увагу чо

спла́чувати / сплати́ти дань (дани́ну) кому, чому. Високо, належним чином оцінювати кого-, що-небудь. — Не картайте себе,— сказала Ірен.— Це просто данина молодості, яку ми всі так чи так сплачуємо (В. Підмогильний); Ну, от і добре. Музі дань сплатив я (М. Рильський);