ГУБИТИ

аж п’я́ти губи́ти, зі сл. бі́гти, тіка́ти і т. ін., жарт. Дуже швидко. Бігли діти, аж, як кажуть, п’яти губили (З журналу); Як почув Василько про панського пса, то так тікав, аж п’яти губив (Казки Буковини..).

втрача́ти (губи́ти) / втра́тити (загуби́ти) рівнова́гу. Перебуваючи в стані нервового збудження, хвилювання, роздратування і т. ін., виявлятися нездатним зберігати спокій, самовладання, терпіння. Хлопець мовчки вислухав вичитування і, не сказавши ні слова, намірився вийти з кабінету. — Ти розумієш, що поводився недостойно? — втрачаючи рівновагу, промовив директор (І. Багмут); Один тільки Григорій не втратив душевної рівноваги (О. Довженко); Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою й майже ненавистю поглянула на безтурботного Тихона (К. Гордієнко); З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона (Мотря) загубила моральну рівновагу (М. Коцюбинський).

втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації). Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів.— Не втрачай голови...— говорило щось у ньому (М. Коцюбинський); (Романюк:) Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук); Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Ю. Опільський); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський); Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський); // Переставати реально, об’єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність. Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко); // Напружено думати

губи́ти / згуби́ти з оче́й кого, що. Переставати бачити кого-, що-небудь. — Ти помітив якусь рухливу цятку. Стеж уважніше, не губи її з очей (Ю. Бедзик); Вже ж не міг я згубити її з очей (Леся Українка); Отак і стояв (Юсуп), аж доки й згубив з очей розталу в скелях та чагарниках загадкову і мужню постать (Іван Ле).

загуби́ти / рідше губи́ти ро́зум (тя́му). Втратити здатність логічно, обдумано діяти; стати несамовитим, не контролювати своїх вчинків. Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по всіх вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Яновський); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини..); // Бути психічно хворим, божевільним. Я ходив по лісі і збирав дрова для куховарні. Підмітав і прибирав колії разом з дурником-ченцем, що давно вже загубив був свій розум (Ю. Яновський). погуби́ти ро́зум. Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила (І. Котляревський); Коли ж я знаю, що сьому не можна бути, і бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе, .. вона тепер рада за тобою хоч на край світу (Г. Квітка-Основ’яненко).