ГУБА

ду́ти гу́бу (мо́рду). Чванитися, пихато поводитися. Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув (І. Котляревський); Дме морду, що й граблями носа не дістанеш! (Укр.. присл..). відставля́ти гу́бу. Дивіться, скільки пошани має в селі голова Петрюк!.. А директор товариш Журяк!.. Але ж вони не відставляють губу!.. (В. Бабляк).

душа́ (губа́) не з лопу́цька в кого, чия. Хто-небудь наділений позитивними рисами; сміливий, принциповий. Люблю я таких людей, завзятих і проклятих, щоб душа в них була не з лопуцька (Ю. Яновський); — Спи спокійно, хлопче! — додав він (дяк), трохи помовчавши… Ми теж не ликом шиті, і душа в нас не з лопуцька (В. Шевчук). душа́ із лопу́цька. Невже він (Данило) такий боягуз, невже його душа із лопуцька? (М. Стельмах); Маковею,— спокійно вів Роман.— .. Ти .. в боях авторитет здобув.. Але ж молодий та ласий на все, що в очі б’є! — А що ж, по-твоєму, в мене душа з лопуцька? (О. Гончар).

(і) че́рез губу́ не плю́не. Хто-небудь дуже гордовитий, пишний, зарозумілий. Він думав, що сей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне (П. Куліш); Із палати гордо суне (цар), через губу вже не плюне. Руки в пах вгородив (І. Франко).

копи́лити / закопи́лити (скопи́лити) гу́бу (гу́би, но́са, ніс і т. ін.). 1. Пишатися, зазнаватися. — Підростає дітвора, ще материне молоко на губах не обсохло, а воно вже губу копилить (І. Цюпа); Декому здавалося, що молодий інженер почав копилити губи. Але ж хіба на всіх догодиш? (І. Сенченко); І зразу видно, що людина має освіту, бо не копилить носа перед іншими і душевна простота в ньому є (С. Чорнобривець). 2. Ображатися, сердитися. Один Охрім сновигав, понурий і сердитий, розшукуючи барок, який хлопці навмисне десь заховали.., всі сміялися, тільки Охрім світив очима і презирливо копилив губи (Григорій Тютюнник); Хай же носа не копилить Любий мій читець, коли він В Атта Тролевій печері Не згада арабських спецій (Леся Українка).

ма́зати ме́дом по губа́х кого. 1. Говорити комусь що-небудь приємне (перев. з корисливою метою). Краще говорити людині гірку правду, ніж мазати медом по губах (З газети). мазну́ти ме́дом по губі́. — Життя солодкого бажаю Я всім так саме, як собі, І через те вас поспішаю Мазнути медом по губі (В. Самійленко). 2. Викликати в кого-небудь почуття задоволення, радості, втіхи (перев. похвалою, лестощами і т. ін.); бути приємним комусь. ме́дом ма́зати. Він осаджує біля мене лошат і киває на них бровами й вусищами.— Ну, як?! — Змії! — кажу лише одне слово. Моя відповідь медом маже дядька Миколу (М. Стельмах).

на всю гу́бу (рідко губу́). 1. зі сл. пан, госпо́дар, па́ні і т. ін. Великий, значний, справжній і т. ін. На всю губу пан (М. Номис); Вже на всю губу пані буде! (Г. Квітка-Основ’яненко); Свою крамницю завів (Храпко), оженився, на всю губу господарем став… (Панас Мирний); Стала господинею на всю губу (І. Нечуй-Левицький); Тепер уже він багатир на всю губу: своєї землі скільки! (Б. Грінченко); Багато і ревно боровся за свою землю Карпо Салай, за право називатися справжнім ґаздою, хазяїном на всю губу (В. Собко); Жили тут .. багатії на всю губу (І. Цюпа); Вона була франтиха на всю губу і дуже турбувалася про свою зовнішність (С. Добровольський); // Заможний, багатий і т. ін. Бачимо, хазяї тут на всю губу: хати жестю (жерстю) криті, обора, амбари, сади (Нар. опов.). ці́лою губо́ю, діал. Ґазда цілою губою (М. Номис); // Дуже добрий, найкращий і т. ін. (перев. про тварин). — Я й учкурнув туди з козакам

розв’яза́ти губу́, згруб. Почати говорити (перев. щось в’їдливе, дошкульне). — Ти вже й розв’язала губу,— заговорила мати.— Або ж не правду кажу? — озвалась Мася (А. Свидницький).

так і про́ситься в рот (на губу́). Дуже смачний, такий, що хочеться з’їсти. Без мене коровая не спечуть.. Уже як спечу, то так і сяє, як сонце. Як пух, як дух. Так і проситься на губу (Григорій Тютюнник).

цві́ркати че́рез губу́ на що, грубо. Ставитися до чогось з призирством; нехтувати чим-небудь. — Та ти ж, хлопче, любуйсь теперішнім нашим життям, молись на його (нього), тішся ним, уважай його, а не цвіркай через губу на все... (Нар. опов.).