ГОСТРИТИ

гостри́ти (рідше точи́ти) зу́би, несхв. 1. на кого, рідше проти (супроти) кого. Прагнути заподіяти комусь прикрість, шкоду і т. ін.; гніватися на когось. — Ну, вже я на того Стецька гострю зуби. Прохав бісового квакала зорати ниву ще з осені,— ніколи — каже (Панас Мирний); — На Полтавщину нема вороття. Там на мене управитель зуби гострить, закатує (П. Кочура); Дійшло до його вух, що бояри знов гострять супроти нього зуби (А. Хижняк); — Я тебе наскрізь бачу. Давно ви точите зуби на Борзня, ось тепер і радієте, що звели з ним рахунки (Ю. Бедзик). гостри́ти зу́ба. Здається, ніхто не гострив на нього зуба (З газети). 2. на кого—що і без додатка. Прагнути здобути чиюсь прихильність або заволодіти ким-, чим-небудь; посягати. Батьки та матері гострили на його зуби, як на корисного жениха (Панас Мирний); Чи був же хоч один з них (парубків), щоб не гострив зубів на неї (дівчину) (Г. Квітка-О

гостри́ти (рідше точи́ти, наго́стрювати і т. ін.) ніж (меч, соки́ру тощо) на кого—що і без додатка, несхв. Виношувати якісь недобрі наміри щодо когось, чогось; замишляти щось. А той нишком у куточку Гострить ніж на брата (Т. Шевченко); Тим часом над Європою насувалися хмари, вирувала буря. Вже рвався до влади Гітлер, Муссоліні гострив ніж на Абіссінію (З газети); (Зося:) Сава його (Гната) так любить, а він на Саву ножа гострить (І. Карпенко-Карий); (Монтаньяр:) Хто хоче буть республіканцем добрим, хай гострить меч на Брута перш за все (Леся Українка); Прожив життя тихе, богобоязливе, ні на кого він меча не гострив, не важили й сусіди на нього (Б. Федорів); Закликав (Т. Шевченко) громадою обух сталить, сокиру гострити на проклятих тиранів (П. Тичина); Гриб Боровик насупився .. і рубонув, як завше, без підтексту: — Нащо на добре діло гострити сокиру? (М. Стельмах); (Яків:) Не помічав, щоб Віктор точив<

гостри́ти кі́гті на кого—що, несхв. Прагнути заволодіти ким-, чим-небудь, захопити когось, щось; зазіхати. Гострили кігті на чуже багатство (З усн. мови). гостри́ти ні́гтики. Досягнувши свого, химерна дівчина втрачала спортивний інтерес до упокорення об’єкта і починала гострити нігтики на іншу жертву (Ірина Вільде).

гостри́ти / нагостри́ти перо́, жарт. Готуватися до роботи, пов’язаної з писанням, а також писати взагалі. — Пропонуватиму тебе одним з редакторів, .. пишеш ти непогано. Тож гостри, друже, перо (М. Олійник); Хтось пише тепер чимало всякого, .. хтось жалує, що не має стільки сили, як нормальні люди, а то б хтось так нагострив перо, що аж! (Леся Українка); — Пера нагострили? — з усмішкою запитала учителька, готуючи клас до диктанту (З журналу).

гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́), несхв. 1. на кого і без додатка. Збиратися влучно і дошкульно сказати щось, готуватися до якоїсь розмови (перев. неприємної для когось). Язики на мене гострять (Сл. Б. Грінченка); Баба, кленучи тих, що злобу в серці замишляють і гострять язик.., сипала прокльони і на його голову (Ю. Бедзик); Нагострила свій язик лілея, Наче меч, задля докорів (А. Кримський); Нагострить добре язика Й на перших зборах у промові Розпушить вщент керівника (С. Воскрекасенко). остри́ти язички́, діал. Таким, як я, ви (жінки) повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, .. щоб ви мали на кім свої язички острити (І. Франко). 2. Дотепно, дошкульно і т. ін. висловлюватися; говорити взагалі. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (П. Дорошко).

гостри́ти о́чі на кого, рідше на що, жарт. 1. Кокетливо поглядати на когось, намагаючись привернути його увагу. — Катря на тебе так очі гострила, що мені тільки у ченці одна дорога (Н. Рибак). 2. Стежити за кимсь, приглядатися до кого-, чого-небудь, прагнучи здійснити щось. І ворог мій на мене очі гострить (Сл. Б. Грінченка).