ГОЛОС

в оди́н го́лос. 1. Одночасно, разом. — Дарма, мамо, ми додому хочемо вже,— кажуть в один голос сини (Марко Вовчок); З-поза сусіднього горбка вигулькнуло .. два шестирічних шибеники й дзвінко в один голос: — Здрастуйте, діду! (О. Довженко); — Добрий вечір, щедрівники! — привітався Гайдим.— Добрий вечір, Романе Яремовичу! — загукали вони в один голос (І. Цюпа). 2. Одностайно. (Коваль:) Усі в один голос радять виряджати Степана, не гаячись, і, певно, так воно і повинно бути (М. Кропивницький).

го́лос (глас) вола́ючого (вопію́щого) в пусте́лі (в пусти́ні), книжн. Даремні думки, поклики, що залишаються без відповіді, без уваги. Усього два десятиліття тому голоси прихильників еруптивних (вулканічних) процесів на планетах були, так би мовити, голосом волаючого в пустелі (З журналу); Я в розпачі кричу: “Свисток, усе царство за свисток!” .. Але і цей мій розпачливий поклик зостається гласом вопіющого в пустелі… (І. Драч); — Вночі ворота Лаври не гостинні, даремно тут і возвишати глас. Глас вопіющого в пустині, напевно, був чутніший, як у нас (Л. Костенко).

зрива́тися / зірва́тися з го́лосу. Втрачати голос, замовкати від надмірного крику або хвилювання. Безхатько зірвався з голосу і, пополотнівши, ніби заморожений, застиг посеред хати з роззявленим ротом (Л. Юхвід); Бояри загомоніли. Судислав, намагаючись перекричати їх, зірвався з голосу (А. Хижняк).

(і) го́лосу не відтя́гне. Дуже слабий. Серце Насті розривалося, коли вона дивилася на свою дитину: бліде, голодне й голосу не відтягне (З журналу).

(й) го́лосу не відво́дити / не відвести́. Втрачати здатність говорити, розмовляти. Часом так груди заложить, що й голосу не одведу (О. Стороженко).

кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти). Писати музичний твір на який-небудь текст. — Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (М. Стельмах); Дещо з своїх вражень вона пробувала навіть покласти на музику (М. Олійник); Були ці пісні у пам’яті, поки пощастило стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер положив їх на ноти (Марко Вовчок); Та й купер’яни ніби вже живуть лише у пісні, що розклав на ноти Лисенко (М. Рильський). поло́жено на го́лос. Ліричні вірші Франка просяться часто в музику. Деякі з них справді положено на голос Лисенком (М. Коцюбинський).

на весь (на по́вний, у по́вний і т. ін.) го́лос. 1. зі сл. крича́ти, співа́ти і т. ін. Дуже голосно, з усієї сили. Як крикнув десятник на весь голос: “На панщину!” (Марко Вовчок); Співали її всі — й ті, що знали пісню, і ті, що не знали її. На весь голос співали українці (Л. Первомайський); Спохопився я, коли почув, що птахи співають на повний голос (З журналу); Василько почав шморгати носом, потім згадав, що цей дядько придавив йому руку, і заплакав уже на весь голос (П. Панч). 2. Нічого не приховуючи, з усією повнотою, переконливістю. (Зіна:) Ви мене і так стільки часу в чорному тілі тримали. Дайте ж мені хоч раз заговорити на повний голос (Т. Фесенко). не на по́вний го́лос. Після смерті Драгоманова Кримський написав некролог, в якому гідно відзначив заслуги видатного вченого і публіциста, але з огляду на царську цензуру сказав про це не на повний голос (З журналу).

не свої́м (нелю́дським, несамови́тим і т. ін.) го́лосом, зі сл. крича́ти, вереща́ти і под. Дуже голосно, надривно. — О жах! — Раптом скрикнув не своїм голосом письменник.— Що я написав? Та це ж найсправжнісінька халтура (М. Хвильовий); Хлопець знітився, загорлав не своїм голосом (О. Довженко); Нелюдським голосом закричала жінка, заломивши руки, кинулась уперед (М. Стельмах).

підніма́ти (підійма́ти, підно́сити і т. ін.) / підня́ти (підійня́ти, піднести́ і т. ін.) го́лос. 1. Починати говорити, висловлювати свої думки. (Сестра Серахвима (піднімає голос до людей):) Чого ви зібрались? (Панас Мирний); — Наберетесь чимало клопоту, поки добудете свою царівну з зачарованого замку… — Чому так? — підняв голос Ломицький (І. Нечуй-Левицький); Ми помітили, що Поля хоче говорити .. проте піднести свій голос не наважувалась. Сев її підбадьорив, і вона розповіла свою коротку історію (Ю. Яновський); — А що, коли б узятися за затоплену Карапатівську рудню? — тихо, несміливо підніс голос худий високий дідок (Олесь Досвітній). 2. Говорити голосніше, підвищувати тон, перев. сердячись; сварити кого-небудь, дорікати комусь. — Цить мені, анахтем! — підіймає голос Дорохтей (М. Стельмах); — Але заспокойтесь,— кінчаю я,— я не хочу підносити свого голосу, я сваритися не буду (Ю. Яновський); — А на кого

подава́ти / пода́ти (свій) го́лос. 1. Видавати певні звуки, обзиватися. Наливайка пекли у мідному бику: уся Варшава збіглася послухати, як зареве бик, та нічого не почули — істлів, сердешний, а голосу не подав (О. Стороженко); — Ви! Жовтороті! — несподівано подав голос Левченко. — Та як ви так смієте про неї? (О. Гончар); — А чому на Різдво активізується нечиста сила? — подала голос .. красива сусідка справа (А. Крижанівський). 2. за кого—що. Висловлюватися на захист кого-, чого-небудь, на чиюсь користь. Подаю свій авторський голос за участь Лілі і Оксани Ст. (Стешенко) в моїй драмі (Леся Українка); Я голос подаю за людськість і людину, За міста цвіт гінкий, за красний зріст села (М. Рильський).

позбавля́ти / позба́вити (пра́ва) го́лосу кого. Забороняти кому-небудь брати участь у голосуванні. (Коваль:) Я пропоную конфіскувати майно. Заарештувати Чирву та ще кількох. Позбавити їх голосу (І. Микитенко).

розпуска́ти / розпусти́ти го́лос, несхв. Не стримуючись, дуже голосно, на повну силу кричати, співати, лаятися і т. ін. Ще тюпаючи до погреба, вона завела пісню, а як опинилася в його темній самотині, то так розпустила свій голос — аж луна знялася (Панас Мирний); Ілько Панасович рукам волі не давав, але голос розпустив.. — Та я тебе, вишкребку… (А. Крижанівський).

співа́ти в оди́н го́лос. Говорити, твердити разом те саме. Турбувався (Лушня) тільки про одно: коли б перше Чіпки побачитись з Петром та Якимом, та наструнчити їх, щоб уже в один голос співали (Панас Мирний).

співа́ти з чужо́го го́лосу. Не маючи власної думки, сліпо повторювати чуже; діяти за чужими настановами. — Ви співаєте з чужого голосу, мій недосвідчений друже,— недбало кинув розпорядник (А. Крижанівський). горла́ти з чужо́го го́лосу. До нього вчепився такий самий молодий, кругловидий солдат-гайдамака. Горлає з чужого голосу (О. Довженко). співа́ти з го́лосу чийого. Отаман Лизогуб наморщив чоло, заклав руку за борт френча.— З чийого ви голосу співаєте, пане сотник? Щось мені й Тур таке торочив (П. Панч).

у свиня́чий (у чо́ртів) го́лос. Дуже пізно, несвоєчасно. — Це ж родичі посходилися (на толоку), а я в свинячий голос приплентався (Є. Гуцало); (Надія:) Якщо хочете, можете збиратися до моря. (Мотря:) Слава Богу, додумалися… У чортів голос… (Надія:) Нічого не в чортів. Саме сезон… (З. Мороз).