Словники. Головна Форум
Фразеологічний словник української мови

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
ГОЛОВА

аж голова́ загула́, зі сл. уда́ритися. Дуже сильно. Молодиці закрутились серед хати та вдарились лобами так, що аж голови загули (І. Нечуй-Левицький).

(аж) дур голови́ бере́ться кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані розгубленості, розпачу, приголомшення через важкі клопоти, турботи і т. ін. — Треба бакшиш (хабар) готувати та визволяти Остапа, а де грошей взяти? де? кажіть! Аж дур голови береться… (М. Коцюбинський).

аж за го́лову взя́тися. Уживається для вираження сильного здивування, переживання, туги, розпачу тощо. Показав се (карту) батькові, розтолкував, і старий аж за голову взявся (І. Франко); Цар як подивився: що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: “Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа віддав” (Укр. дит. фольк.).

(аж) моро́з іде́ (прохо́дить, пробіга́є і т. ін.) / пішо́в (пройшо́в, пробі́г і т. ін.) по́за шкі́рою (по́за спи́ною, по спи́ні і т. ін.) кому, у кого, від чого і без додатка. 1. Хтось відчуває озноб, здригається, тремтить від холоду, хвилювання, раптового впливу чого-небудь на органи чуття і т. ін. Холодно було, і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі звуки (М. Коцюбинський); — Співав про князя Ігоря,— мороз ішов по спині.— Чарівна пісня (Василь Шевчук); І хоч мороз проходив по спині, Сергій Коляда стримував тремтіння і стояв непорушно (І. Багмут); Скрикнув таким диким голосом, що мені мороз пішов поза шкірою (О. Досвітній); — Де вона там тепла? Аж мороз поза шкурою пішов, як черкнувся ногою! — каже Яким і якось неймовірно поглядає на воду (Панас Мирний); Роздягли братчики Кирила Тура, а в Петра аж мороз пішов поза шкурою, як побачив він білу його сорочку.. в крові (П. Куліш); Гнатові аж моро

(аж) о́чі з ло́ба (з голови́) вила́зять (лі́зуть) кому, у кого і без додатка, фам. 1. Хтось надмірно натужується, через силу робить що-небудь, надривається і т. ін.; дуже важко комусь. — Цей як візьме (заміж), то на весь вік, до іншої не перекинеться. В машині їздитимеш на базар і з базару, клунків не тягатимеш, що аж очі з лоба вилазять!.. (О. Гончар); Тягар на його (Івана) хребті був страшенний. Очі вилазили йому з голови, кров у пульсах товклася так сильно, що, бачилось, ось-ось потріскають жили (І. Франко); (Бабич:) Ґарував чоловік, весь вік робив, аж очі з голови лізли, мучився, терпів (І. Франко). 2. Комусь стає погано, неприємно і т. ін. від чогось. Від свіжого хріну аж очі з лоба лізли (З усн. мови). аж о́чі вила́зять. Борщ був голий, а такий квасний, що аж очі вилазили (Н. Кобринська). о́чі з ло́ба ро́гом ви́лізуть. — Міцненька (горілка)? — Така міцна, що, думав, очі з лоба рогом вилізуть. — І

(аж) рва́ти (де́рти, ску́бти і т. ін.) на собі́ (на голові́) воло́сся (чу́ба). Впадати у великий відчай, розпач; дуже переживати, побиватися. А він виковзне, мов в’юн, й під носом властей позволяє собі такі авантюри, що панове мандатори (власники мандатів) волосся на собі рвуть (Г. Хоткевич); Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на голові волосся? (Панас Мирний); Він аж дер на собі волосся (А. Кримський); А принц аж волосся на собі скубе, чому випустив дівчину й не спитав, де живе (Три золоті сл.); Стоїть “Кейс” ані руш. Уже й іржею почав братися. А пан чуба рве на собі: великі гроші відвалив за ту машину (В. Речмедін). ма́ло не рва́ти на собі́ воло́сся. Сеспель мало не рвав на собі волосся, адже він експлуатував товариша, безсовісно користувався безмежною добротою друга (Ю. Збанацький).

(аж) у голові́ моро́читься від чого і без додатка. Виникає стан запаморочення у когось (перев. від сильної дії, впливу чого-небудь). Хто ж видав, насадити таку силу сих лелій, та ще й білих! А пахнуть як, аж в голові морочиться, жадної делікатності нема в тих квітках (Леся Українка); Аж у голові морочилось від утоми (З усн. мови).

(аж) у го́лову (у п’я́ти) б’є, зі сл. міцни́й. Дуже, занадто різкий. Мати продавала квас по три копійки за пляшку. Міцний, аж у п’яти б’є! (П. Панч).

аж шку́ра боли́ть. 1. зі сл. ї́сти. Дуже хочеться. Нехай, мабуть, ті, в кого діти плачуть, ідуть додому, а всі інші лишаються нехай. Підвелося кілька. Діти й не плачуть, може, та їсти либонь аж шкура болить. Це ж коли той обід був (А. Головко); (Оришка:) Змерз!.. Аж посинів. (Антон:) Та й змерз, і їсти, аж шкура болить! (М. Старицький); // Дуже, нестерпно. (Петро:) Їсти хочеться, аж шкура болить (Панас Мирний). 2. від чого. Дуже страждати. — Вже од голоду аж шкура болить,— подумав Кайдаш і зайшов у шинок (І. Нечуй-Левицький). аж шку́ра на голові́ боли́ть. — А тут аж шкура на голові болить від тих думок (М. Коцюбинський).

баламу́тити го́лову (го́лови) кому, несхв. 1. Зваблювати, спокушати. — Ось забирайся, парубче, звідси та не баламуть голови заміжнім жінкам,— виказала (Федора) сердито… (В. Дарда). 2. Підбурювати на погані вчинки, бунтувати. — Окаянна сірома нишпорить усюди по Вкраїні да баламутить голови поспільству. Хіба не чув ти поголоски про чорну раду? (П. Куліш).

без голови́. Нерозумний, некмітливий. Як голова без голови, то й ноги не ходять (Укр.. присл..); Мені потрібні люди розумні, а без голови і так є, та ніхто на них не зважає (З газети).

без (тре́тьої (сьо́мої)) кле́пки (в голові́ (у ті́м’ї)); без кле́пок (у голові́ (у ті́м’ї)), зневажл. Хто-небудь дурний, розумово обмежений, недоумкуватий. — Він став якийсь, мов без сьомої клепки у тім’ї, змарнів геть (П. Козланюк); — Хто б подумав: Гриня і в академію! — кинула одна з конторниць, а чабан Бунтій .. мовив неголосно: — Нема таких академій, щоб набирали без клепок, а випускали з усіма клепками (О. Гончар).

без тя́ми (рідше без тя́мки, без тя́мку) (в голові́). Нічого не усвідомлюючи; несамовито. І ходжу я по місту без тями (В. Сосюра); Прокіп.., не розбираючи, що то він косить, .. зайшов в бур’ян і без тямки в голові косив бур’яни, аж грабки дзвеніли (І. Нечуй-Левицький); Співав (Лукин) довго, без тямки, уже всі перестали співати, а він все ще співав (Н. Кобринська); Він (Ларченко) стояв, наче чмелений, і якось без тямку дивився вниз своїми косими очима (Панас Мирний).

без царя́ (без царка́) в голові́. 1. Розумово обмежений, недалекий, безрозсудний. — Я вважав, що ця роль якраз для мене. Сам Гоголь пише, що Хлестаков — “тоненький, худенький… без царя в голові… неспроможний зупинити постійної уваги на якій-небудь думці…” (В. Нестайко); Мартоха не з тих, що без царка в голові (Є. Гуцало). 2. Нерозумно, безрозсудно. Пощо на чолі поміщено книжку Ніцше..— сю блискучу, а фальшиву балаканину, сю справді анархістичну філософію, роблену “без царя в голові”,— сього абсолютно не розуміємо (І. Франко).

би́тися голово́ю об сті́ни. Перебуваючи в стані розпачу, даремно докладати зусилля, щоб запобігти чомусь небажаному. — Коли ж він (Василько) до політики доріс?..— Вони про це не говорять батькам, вони ховаються від батьків.., а потім батьки б’ються головами об стіни (М. Стельмах). би́тися голово́ю в мур. Стара пані тільки що головою в мур не б’ється, та нічого не врадить (Марко Вовчок).

би́ти / уда́рити в го́лову кому і без додатка. Виклика́ти запаморочення, стан сп’яніння; п’янити. — А що, паніматко! Чи немає в тебе чого міцнішого од цієї гіркої? Щось горілка не дуже б’є в голову,— тягнеш, тягнеш, а в голові все-таки не шумить (І. Нечуй-Левицький); Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (В. Гжицький); Гаряча варенуха трохи вдарила йому в голову (І. Нечуй-Левицький).

бі́дна голі́вонька (голова́). 1. зі сл. моя́, на́ша. Уживається для вираження відчаю, розпачу. Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга. Ой, матінко, коли б там не огледілись за мене! Ох, Усте, бідна наша голівонька (Марко Вовчок). 2. зі сл. твоя́, ї́х. Уживається для вираження співчуття чиїм-небудь переживанням. — З такою втіхою я б у домовину рада. Ще дасть (мати) тебе заміж за якогось гайдамаку старого,— ось побачиш .. Ох, Марусечко мила! Марусечко люба! Бідна ж твоя голівонька (Марко Вовчок).

бра́ти / взя́ти го́лову в ру́ки. Уважно задуматись над чимсь, зосередитися на чомусь. — Вам .. треба взяти голову в руки та подумати до кінця і забути все минуле (І. Микитенко).

бра́ти / взя́ти (забра́ти) (собі́) в го́лову. 1. Думати про що-небудь, задумуватись над чимсь. — Побачать начальники, що не поступаємось і візьмуть собі в голову: мабуть, суд не по правді — треба пересудити (Б. Грінченко). 2. Міркуючи, вирішувати що-небудь; надумувати. — Та що се ти узяла в голову? Чи він же тобі рівня? .. Крепак (кріпак)! (Г. Квітка-Основ’яненко); Що він (Матвій) собі у голову забрав? (Л. Первомайський); // Уявляти що-небудь. (Горпина (до Гордія):) О, бодай вас! Ви вже так розмалювали мене, що я й невість-що заберу собі в голову (М. Кропивницький); Голова вдався собі разом тупиця і гординя. Колись він був унтером і забрав у голову, що він дуже великий птах (П. Куліш).

бра́тися (хапа́тися / вхопи́тися) за го́лову. Бути у відчаї, розпачі; дуже переживати, шкодувати. — Призначають у середню школу пташа жовтороте, а потім беруться за голови (Ю. Збанацький); Коли він (Горький) прочитав у “Раді” листа (Винниченка) .. то все хапався за голову, хвилювався й повторював: Так мені й треба (М. Коцюбинський); Побитих тисячу горшків, А де побито — розбери! Чи там, чи тут? .. Як глянув зав з-під козирка, Вхопивсь за голову й сказав: — Гукніть негайно Хом’яка (С. Олійник); // Дивуватися. З якими гордощами мазюкав я на взір “цьоциних” такі “ружі”, що аж сама “цьоця” бралася за голову (І. Франко).

ва́жити голово́ю (життя́м) чиєю (чиїм). Наражати кого-небудь на смертельну небезпеку. — Боже, він жартує! Ви ж головою важите своєю!.. Ховайтесь! Як хто прийде, то ви пропали! (Леся Українка); Чи міг ще раз важити своєю головою, тепер уже напевне знаючи, що вмре (В. Козаченко); Вже скільки разів він (козак) наражався на небезпеку, скільки разів важив своїм розхристаним життям, а проте ласкава доля поки що не зраджувала його: в лиху годину вона дбайливо відводила від нього кістляву руку смерті (С. Добровольський); Але ж там було небезпечно. Я не міг важити вашим життям (Ю. Яновський).

вали́ти з хво́рої голови́ на здоро́ву. Перекладати вину з винного на невинного; звинувачувати невинного. — До цієї каменюки, що в мене на душі, ти теж в якійсь мірі причетний.— Що ще скажи! — похопивсь Віктор.— Вали з хворої голови на здорову! (А. Головко); — Марія все роздає старцям, а мене звинувачує в злодійстві, валить з хворої голови на здорову (З журналу).

вбга́ти в го́лову що. Усвідомити, сприйняти, засвоїти, зрозуміти або запам’ятати що-небудь. — Це для вас в житті небезпечна річ,— сказала Каралаєва, не примічаючи, що перекручує ймення, котрі вона не могла собі вбгати в старечу голову ніяким робом (І. Нечуй-Левицький); Хома ніяк не міг убгати в голову думку, що він мусить терпіти голод, коли в скрині лежать гроші (М. Коцюбинський).

вбива́ти / вби́ти в го́лову що, кому, чию. 1. Частим повторенням, нагадуванням чи биттям примушувати кого-небудь запам’ятати, засвоїти щось. Довго вона мучилася з нею, довго била, поки таки вбила їй у голову, як і що треба робити (Панас Мирний); — Ви, Степане Васильовичу, хоч лінійкою, хоч стусанами, хоч мордачами вбийте цю рихметику (арифметику) в його дурну голову (М. Стельмах). 2. Настирливо доводити кому-небудь щось, переконувати когось у чому-небудь. Вона (мати) вбивала йому у голову, що він красивіший, розумніший і здібніший за інших (Д. Ткач); Книжчини (фашистські) були розраховані на німецьку молодь, яка виросла після війни й не мала про неї сталої думки. Цим юнакам і дівчатам вбивали в голову, що всі претензії Гітлера були цілком справедливими (Л. Дмитерко).

вбива́ти / вби́ти собі́ в го́лову що. Вперто, невідступно триматися якихось думок, переконань, намірів. — Ви, пане Франко, таки справді чудний чоловік! Написати мені листа, приїхати до Коломиї, а потім вбити собі в голову, пробачте на слові, якусь дурницю (П. Колесник); Клим і синок Олександра Підіпригори найкраще вчилися в церковноприходській школі, а тепер вбили собі в голови, що мають десь далі вчитися (М. Стельмах).

вбира́ти (втя́гувати) / ввібра́ти (втягти́, втягну́ти) го́лову в пле́чі. Знітитися від чого-небудь (від страху, сорому тощо). Геть всі люди подуріли. То було стилем. І так само було стилем нишкнути, втягувати голову в плечі і чекати, як віл обуха, грому з ясного неба на свою голову (І. Багряний); Наказ німецького коменданта був вислуханий при повній тиші. Навіть ліве крило не ворушилося, а стояло, увібравши голову в плечі (Григорій Тютюнник); Сльоза, увібравши голову в гострі плечі, ніби переляканий заєць, уже ввірився ногам (П. Панч); — Полозенко втяг голову в плечі, немов слимак у власну мушлю, і вже мовчки слухав суперечки про природу (І. Цюпа).

в голові́ кебе́та догори́ дри́ґом ста́ла у кого. Хто-небудь збожеволів, утратив здатність чітко мислити. Одного разу серед ночі .. він будить тих, що поснули, і наказує хутко вдягатись. Коли б він не підморгнув до кожного, можна було б подумати, що в нього в голові кебета догори дриґом стала (Олесь Досвітній).

в голові́ подлу́бати, жарт. Розміркувати, обдумати. (Нечипір:) Легко сказати, Тяжко зробити: Перш треба подумать, в голові подлубать! (М. Кропивницький).

ве́ртиться (кру́титься) в голові́ у кого. 1. Хто-небудь ніяк не може пригадати щось. У мене зараз не вертиться в голові й жодна фраза з тих запальних і довгих наших розмов, які заповнювали всі вихідні вечори (З газети); Слова відомої пісні крутяться в голові у мене, але які саме, не знаю (З усн. мови). 2. Постійно, весь час виникає у свідомості, в уяві кого-небудь. У генерала, який перебував у стані надзвичайного нервового напруження, вертілося в голові незбориме бажання застрелити негідника, що зрадив своїх однодумців (З журналу); Після дідових розповідей в голові вразливого хлопчика крутилися героїчні картини минулих років (З газети).

вибива́ти / ви́бити (ви́гнати) дур (ду́рощі, ду́рість) з кого—чого. Суворими заходами впливати на кого-небудь, відучуючи від чогось (перев. поганого, осудливого). — Повірте мені, любий прапорщику, всі вони одним миром мазані: і злодії та бунтівники, і різні там вольтер’янці та автори пашквільних (пасквільних) віршиків. Але ми з них швидко дурість вибиваємо (З. Тулуб); — Виб’ємо з тебе дур! — крикнув Кузьменко і, ковтнувши міцної горілки, взявся за канчук (З. Tулуб). вибива́ти / ви́бити (дур (ду́рощі)) з голови́, без додатка. Після того випадку Максим наче трохи вгамувався. А тут армія, де вибивають дур з голови (інші просилися, щоб додому поближче, Максим же на запитання, де бажає служити, сказав, що на Курилах, — дальшого місця просто не знав) (А. Дімаров); Хоч би хто женився на ній та дурощі з голови трохи вибив (Ю. Збанацький); “Не ви мені, а я собі виберу пару”, — затялася (Орина) на своєму, і ні прохання, ні погрози, н

ви́бити з голови́. 1. зі сл. собі. Позбутися якоїсь нав’язливої думки, перестати думати про кого-, що-небудь. Правда, вже вибив собі з голови, що вона з нього кепкує перед чоловіком, та зате набрав переконання, що вона забавлялась Славком із нудьги (Л. Мартович); (Рябина:) Дочку мою, не в гнів тобі кажучи, ти собі з голови вибий! (І. Франко); — Я не така дурна, як ви гадаєте, і вибийте собі те з голови! (О. Кобилянська). 2. Примусити кого-небудь відмовитися від чогось. Уже про тих Олегів, про тих Святославів, про тії ясири половецькії нічого й згадувати. Ту славу, .. вибила нам із голови безбожна татарва, як уломився Батий у твої (Києве) Золоті ворота (П. Куліш); — Хапайте їх та закидайте в тюрми, забивайте в кайдани, а потім лупіть батогами, скільки мога! Я виб’ю з їх дурних голів той вільний дух (І. Нечуй-Левицький); І вони обидві з Окуневською вибили мені з голови план подружжя з професором-ди

ви́вітрити хміль з голови́ чиєї, кого. 1. Зробити кого-небудь зовсім тверезим; протверезити. Звістка про те, що вони пролітають над прикарпатськими лісами — його рідною стихією — одразу вивітрила хміль з його голови (З газети). 2. Спонукати кого-небудь реально сприймати, оцінювати дійсність, не вигадуючи чогось нездійсненного. — А я мислю, що мусимо прийняти рішення і вивітрити хміль з голови Нерчина (Н. Рибак).

ви́кинути / викида́ти з голови́ (з па́м’яті, з ду́мки і т. ін.) кого, що. Перестати думати про кого-, що-небудь, забути когось, щось. — Старий, сину, будеш, як усе знатимеш. Не думай про се: то погане слово! Викинь його з голови... То тільки злі діти так кажуть... (Панас Мирний); — Раджу, Степо, викинути з голови кавалерів, візьмися ліпше за книжки (П. Гуріненко); О. Василь знов став милим і веселим, а Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (М. Коцюбинський); Та чи б я за таким плакала та побивалася? Я б його й з думки викинула (Панас Мирний); Кілька хвилин П’єнтак щось сердито бурмотить собі під ніс, потім викидає геть з голови бундючного кооператора. До біса!.. (С. Журахович); // Відмовитися від кого-, чого-небудь. Ні, козаче, викинь із голови, щоб відсіля втекти. Мовчи та диш; а то щоб й тебе на локшину не покришили (Г. Квітка-Основ’яненко); Всі порожні обіцянки, яких надавав сьогодні Га

ви́летіти (ви́вітритися) / виліта́ти (виві́трюватися) з голови́ (з па́м’яті). Зовсім забутися. — Ну, от і прийшов новий день святої волі. Я була певна в собі, що в Антона лайка чисто з голови вилетіла (О. Кониський); Чагара я не згадувала, і не тому, що мені була злоба до нього, а просто тому, що він якось вилетів мені з голови (М. Хвильовий); Геть вивітрилася з голови висока кравцева наука, бо була як хворобливе сновидіння, тож і сподівався (Іван), що зараз прокинеться і вся ця мана розвіється димом (Ю. Збанацький); — Іду до неї — знаю, що буду говорити, прийду — все з пам’яті вилітає (М. Стельмах). повиліта́ти з голови́ (про все). — Колись я писав вірші, знав напам’ять Овідія, Горація, а тепер все чисто повилітало з голови (І. Нечуй-Левицький).

вилива́ти (ли́ти) / ви́лити поми́ї на кого, грубо. Ганьбити, заплямовувати кого-небудь, звинувачуючи в чомусь осудливому. Сам (Прудон) зажив собі слави, а сам не так уже й погано уживався з порядками Луї Філіпа і Гізо, як ви уживаєтеся з сучасним режимом, хоча потроху бурчите і виливаєте на нього ліберальні помиї (М. Стельмах); — Прочитав (Дмитро Федорович) лютощами сповнену писанину. Не обурювався, не доводив, що то наклеп. Тільки й сказав: — Я не знаю, хто ллє ці помиї на мене (В. Большак); Русевич, виступаючи вдруге, почав з того, що постарався вилити на своїх противників якнайбільше помиїв (Ю. Шовкопляс). вилива́ти поми́ї на го́лову кому. (Віталій:) Не деріть так високо носа, а дивіться під ноги, щоб часом не спіткнулись та не впали в помийницю з тими помиями, що зараз виливаєте на голову мені, братові, його дитині! (І. Карпенко-Карий). обли́ти поми́ями кого. — Ти ще відповіси за такі слова і за те, що дів

випада́ти / ви́пасти з ду́мки (з голови́, з па́м’яті). Зовсім забуватися. Їдемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не випадають (І. Нечуй-Левицький); — Щось пам’ятаю... Пам’ятаю... Тільки зовсім було випало з голови (Ю. Збанацький); За цілий день не випала йому з пам’яті нинішня оказія (Є. Гуцало).

вироста́ти / ви́рости на го́лову над ким. Набувати значних переваг порівняно з іншими. — Зайцем бути набридло! Наполоханим зайцем. — А ви знаєте, що вас жде? — Не знаю. І знати не хочу. Набридло... Ну що я міг сказати?.. Совість моя була чиста. Я попередив. Я потай гордився своїм вчинком. Аж виріс на голову над своїми колегами (А. Дімаров).

ви́соко нести́ (трима́ти) го́лову. Поводити себе гордо, впевнено, з почуттям власної гідності. Біля воріт фабрики товчуться люди .. Вони лагідно зазирають у вічі всім, хто впевнено ходить, хто твердо ставить ногу і високо несе голову: то, мабуть, хазяї, службовці (Ю. Яновський); — Адже ти..— великий чоловік! На тебе світ очима пряде, стежить, як ти сів, як устав, як рушив, як пішов!.. Все це мусиш собі назавжди взяти втямки та й тримати голову високо (О. Гончар).

відірва́ти го́лову кому і без додатка, грубо. 1. Суворо покарати кого-небудь. — Будь здорова. Коли ж хто зобидить тебе — прибігай до мене і я йому голову відірву! — хмуриться парубоче обличчя (М. Стельмах). 2. Знищити кого-, що-небудь; розправитися з кимсь, з чимсь. — Чи се (віщування) значить, що й ворожій силі, яка напосілась на Україну, я відірву голову і вона не заїсть мене? (І. Франко).

відповіда́ти голово́ю за кого—що. Брати на себе повну відповідальність за кого-, що-небудь до готовності поплатитися життям. Кожен знає свою ділянку і відповідає за неї головою (В. Москалець); В кузові матеріальні цінності, за які вони обидва відповідають головою (М. Ю. Тарновський).

ві́тер у голові́ (гра́є (ві́є, сви́ще, посви́стує і т. ін.)) у кого, чиїй. Хто-небудь легковажний, несерйозний. — Ти добре прочесала жевжиків,— озвалася Майя.— Влучно сказала — жевжики! Це такі, у кого в голові вітер віє! (А. Хижняк); Ні, такі діти не беруть близько до серця її турбот про рідне гніздо. Одне мале, а друге молоде, ще вітер посвистує в їхніх головах (М. Стельмах); // без додатка. Легковажний, несерйозний. А парубки тії — сказано, вітер в голові, молодії — вибрали десь музики і повели молодих по селу (Марко Вовчок); Так що же це він? Хизувався, як хлоп’як? А чи ще вітер у голові грає, і він просто вигадує? (В. Козаченко); — Ти ж у мене виріс під стелі, а в голові ще вітер віє (Ю. Збанацький). бага́то ві́тру (в голові́). Видно вухатого, що в його вітру багато (Укр.. присл..); — Вітру у тебе в голові багато,— казала Ганна Сильвестрівна (І. Сенченко). з вітерце́м у голові́. — Так

ві́шати / пові́сити го́лову. Журитися, засмучуватися або бути у відчаї, втрачати надію, зневірюючись у чомусь. Глибоко затягнувся (Вихор) цигаркою: — Не вішай голови. Візьми себе в руки. Який там у біса жаль? Хай просяться твої хлопці на флот і все побачать (В. Кучер); Як же побачив (Шрам), що Сомка немає, то й голову повісив (П. Куліш); (Перун:) Скоро тілько (тільки) хлопи шуму наробили, а ви зараз і голову повісили (І. Франко).

влі́зти в го́лову чию, кому і без додатка. Виникнути, з’явитися в свідомості, в думці. — А ти... чого стоїш, руки звісив,— звернувся Бульба до Андрія.— Чого ж ти, собачий сину, не відлупцюєш батька? — От іще вигадав,— сказала мати, — обіймаючи Андрія.— І влізе ж таке в голову, що рідне дитятко та батька било (О. Довженко); — Дозвольте, я гляну в його кімнаті на столі. Я йому давав один документ, проект розширення цеху,— випалив Масло першу фразу, яка влізла в голову (А. Хижняк).

впада́ти / впа́сти в го́лову (на ду́мку) кому. Хто-небудь думає про щось, додумується до чогось. Конгресменам, що виколисували атомний вибух у Аламогордо, і в голови не впадало, що ця новина не була власне несподіваною для .. делегації (Н. Рибак); Очевидно, молодик аніскільки не сумнівається в своєму праві робити тут усе, що тільки впаде йому в буйну голову (Ю. Шовкопляс); Тоді Мартосі впало на думку взяти й Дарку з собою до двора на роботу (Леся Українка). впа́сти у ду́мку. Як впало йому у думку і в душу, що в Овручі погано людям жити, то як наче зернятко яке прийнялося (Марко Вовчок).

встроми́ти го́лову в петлю́. 1. Повіситися. Аркадій зрозумів, що його поставили перед альтернативою: або самому встромити голову в петлю, або вказати на когось (Ірина Вільде). 2. Опинитися в скрутному, загрозливому становищі з власної вини. Вона й сердита на сина, а разом і жалко його, ой, як жалко. Воно ж молоде ще, нерозумне, того й дивись, десь у петлю свою голову встромить (А. Дімаров).

вступа́ти / вступи́ти в го́лову кому і без додатка. Викликати в кого-небудь стан сп’яніння; п’янити когось (про хмільні напої). (3-й вартовий:) Та нащо нам вода? Сьогодні й чисте можна пить! Гуляймо! (2-й вартовий:) Та чисте дуже в голову вступає (Леся Українка); — Чув я,— каже (Демко),— за тії Палестини. Оце ж до тих Палестинів і посуну! І що йому міцніш у голову вступає, то він далі посува. Вже й поза тії Палестини,— хвалиться,— втопчу стежку (Марко Вовчок).

втелю́щитися в го́лову кому, фам. З’явитися і невідступно триматися в чиїй-небудь свідомості (про думку, ідею тощо). На моє нещастя, втелющилася мені в голову підозра (Ю. Збанацький).

втовкти́ (втовкма́чити) / втовкма́чувати в го́лову (в довбе́шку, в макі́тру) кому, зневажл. 1. Частим повторенням чи поясненням домогтися, щоб хто-небудь зрозумів або засвоїв щось. — Отаке-о вибухалось прездорове одоробло, а мати повинна втовкмачувати в його дурну макітру, як годиться вестися гречному козакові з добрими людьми! (О. Ільченко). 2. Переконати, запевнити кого-небудь у чомусь. Ну хто їй втовк у голову, що вона має хист артистки? (М. Чабанівський); — Усі ви (мужики) боїтесь тієї лікарні, як чорта, а чого? З’їдять тебе там чи що? Та хіба вам що втовчеш у дурну довбешку! (Б. Грінченко); Попи старанно втовкмачували в голови повстанців, що Острозький дає волю посполитим на козакування (Іван Ле). втелю́щити у го́лову. — Вам нічого і не втелющиш у голову (Ю. Смолич).

втопи́ти го́лову (до́лю) чию. Знівечити, занапастити життя собі або комусь (перев. нещасливим шлюбом). — І чого встряв сюди Чіпка?.. Уже яка мати, така й дочка: яблучко від яблуньки недалеко одкотиться... Утопить він свою голову, та й мою разом! (Панас Мирний); Господи, що це за життя?! Краще б вона сивим волосом світила, ніж мала втопити свою долю, віддаючись за Гната! (М. Коцюбинський). втопи́ти голо́воньку. Так, кумо, так! Не вгадала я долі своїй донечці: втопила її головоньку за п’яницю, я ж думала, як лучче (Леся Українка).

втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації). Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів.— Не втрачай голови...— говорило щось у ньому (М. Коцюбинський); (Романюк:) Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук); Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Ю. Опільський); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський); Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський); // Переставати реально, об’єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність. Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко); // Напружено думати

гаря́ча голова́. Запальна, нестримана людина. — Дуже недоречно,— суворим голосом мовить сліпий,— через декотрі гарячі голови може загальмуватися важлива справа (Ю. Яновський); — Потоцький знає, чим закінчиться та нерозумна затія гарячих голів, і не піде за ними (Я. Стецюк); Більша частина делегатів стоїть на твердих, виважених позиціях, але були й гарячі голови, які заходили надто далеко у своєму радикалізмі (З газети).

гла́дити / погла́дити по голі́вці (голові́) кого і без додатка. 1. Хвалити, заохочувати. Я помітила, що ти .. почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше; за се, звісно, тебе варто по голівці погладити (Леся Українка). 2. Потурати, залишати без покарання. гла́дити по голова́х. Батьки, які синів не вчили, А гладили по головах, І тільки знай що їх хвалили, Кипіли в нефті (нафті), в казанах (І. Котляревський).

голова́ боли́ть у кого, кому і без додатка. Хто-небудь турбується, уболіває за когось—щось. І чого тобі так за всякий дріб’язок болить голова? (М. Стельмах); (Кряж:) Весна, а в тебе й голова не болить, чи там сіють, чи ні (М. Зарудний); За довгі роки всіляких кампаній, реляцій і бенкетів колишні “хазяї” навчилися грати у що вгодно… А про справжнє діло, про землю-годувальницю — голова не боліла (З журналу).

голова́ ва́рить у кого, чия. Хто-небудь розумний, кмітливий. — Певно, спросоння в мене голова не дуже варила, бо я майже нічого не міг збагнути (Л. Смілянський).

голова́ діря́ва у кого, чия і без додатка. Хто-небудь безпам’ятний, забутливий. — Ой, коли б же не забути до ранку та сказать жінці про дочку .. Ой, мабуть, забуду! Чогось на старість у мене голова стала дірява (І. Нечуй-Левицький); Вона підійшла до столу й вигукнула: — Ні, не буде мені дороги, голова зовсім дірява стала… найголовніше — яблука — забула (В. Собко).

голова́ є у кого і без додатка. Хто-небудь розумно, розсудливо міркує. — Каєшся тепер, плачеш. А раніше що думала, а раніше голова була? (Панас Мирний).

голова́ з ву́хами. Хто-небудь не здатний швидко здогадатися про що-небудь, зрозуміти; некмітливий, нерозторопний. — Голово з вухами! Хоч при людях кажи на мене ти! — сказала Онися, торкнувши його по руці (І. Нечуй-Левицький).

голова́ злеті́ла (впа́ла, покоти́лася і т. ін.) (з плече́й (з плеч, з пліч)). Хто-небудь загинув. О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєш у руках хоч заржавілий меч. Ні, краще ворогу на одсіч дати, Та так, щоб голова злетіла з плеч (Леся Українка); — Мені там (на війні) теж не мед питиметься… Може, й голова злетить (Григорій Тютюнник).

голова́ з плече́й (з пліч). Загрозливе становище, смерть. Багатому йти на суд — тринь-трава, а бідному з пліч голова (Укр.. присл..).

голова́ (іде́ (хо́дить) / пішла́ (заходи́ла)) о́бертом (кру́гом, хо́дором і т. ін.) чия, у кого, кому і без додатка. 1. У кого-небудь виникає стан запаморочення (від хвороби, болю, голоду і т. ін.). Вікторія не може підвести руки. Стає млосно, йде обертом голова, тисне в грудях (А. Хижняк); У мозку (Якова) сон-туман, тім’я мов хто коліном надавлював, голова кругом ходила (Панас Мирний); Голова ходила ходором, кружила, боліла.. Щоб хоч трохи очуматись, він пішов походити по ярмарку (Панас Мирний); Дух їстівного вдарив у ноздрі (ніздрі) й голова пішла обертом (І. Багряний). 2. Хто-небудь перебуває в стані приголомшеності, відчуває розгубленість (від надміру вражень, численних турбот, справ і т. ін.). Його голова йшла обертом від тих палких думок, які Іван (Тобілевич) привіз з Києва (Ю. Мартич); Контрактом же я так зв’язаний, що не можу кинути службу раніше .. Голова йде кругом (М. Коцюбинський); І то правда, скільки ти

голова́ кру́титься (моро́читься, па́морочиться, макі́триться і т. ін.) / закрути́лася (заморо́чилась, запа́морочилася, замакі́трилася і т. ін.) чия, у кого, кому і без додатка. 1. Кого-небудь охоплює стан, при якому все ніби хитається. В глибоких ямах, серед задухи й смороду, од яких крутиться голова, працюють… тисячі робітників (М. Коцюбинський); На рундуку у неї голова закрутилася, ув очах потемніло і.., як сніп, вона повалилася додолу (Панас Мирний); Глянув (Улас) униз, і в його голова заморочилась (І. Нечуй-Левицький); Здавалось, хвилина — і голова йому запаморочиться, він упаде під людські ноги (Ю. Збанацький); Я ж уроки вчив, аж голова замакітрилась (О. Донченко). 2. Хто-небудь розгублений, приголомшений чимось (сильними враженнями або численними справами, турботами тощо), не знає, що робити, як діяти. У всій його постаті вчувалася впевненість бувалого вояки, котрому за найтяжчої скрути не паморочитьс

голова́ лягла́ (полягла́, покоти́лася і т. ін.) чия і без додатка. Хто-небудь загинув. Де полягла козацька голова думлива, Виріс там будяк колючий та глуха кропива (Леся Українка); Невже Трясило гине?.. Шаблюка блиснула в Марини, і покотилась голова (В. Сосюра).

голова́ на пле́ча́х (на в’я́зах) у кого. 1. Хто-небудь розумний, тямущий. (Свирид:) У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся гарненько… (Пилип:) Побачиш порожнє місце (М. Кропивницький). 2. Хто-небудь ще живий, не вмер. — Щоб же я на страшний суд не встав, коли ти до неї доторкнешся, поки в мене голова на плечах! (П. Куліш).

голова́ не поло́вою (не соло́мою, не кло́ччям і т. ін.) наби́та у кого. Є розум. (Василь:) Дуже вже вона маніжиться! У мене, слава Господові, голова не половою набита! (М. Кропивницький).

голова́ пу́хне (розпуха́є, ре́пається, розко́люється, тріщи́ть) від чого, у кого і без додатка. Хто-небудь постійно зосереджений на здійсненні чого-небудь, напружено думає про що-небудь. — Коли вночі не спиться, почну примірятися в думці, як би це я хазяйнувати почав. Так чи повіриш, аж голова пухне од клопоту (А. Головко); Від дум і гадання розпухала (у Надії) голова (Я. Баш); — Наговорив стільки, що аж голова репається од думок (І. Цюпа); Голова в голови розколюється од думок різних (Остап Вишня); — Аж голова тріскає від усіх тих дурниць (І. Франко); Голова тріщала від нових понять про світ і людей (Іван Ле).

голова́ розва́люється (ло́пається і т. ін.) у кого і без додатка. Хто-небудь мучиться, страждає від сильного головного болю. — Приїдеш бувало в найглухіше село, забрьоханий, стомлений як чорт. Голова розвалюється (Ю. Збанацький); — Та замовчіть, бодай вам заціпило! Бо од вашого крику у мене вже й голова скоро розвалиться (А. Дімаров); Голова лопається від дивного неприємного дзвону й болю (Ю. Збанацький).

голова́ тумані́є (тума́ни́ться, чмані́є і т. ін.) від чого і без додатка. Хто-небудь втрачає чіткість думки, здатність виразно сприймати все навколишнє (від хвилювання, сильного болю, голоду і т. ін.). Від голоду його нудило, голова туманіла, в скронях щось стукало лютим болем (З. Тулуб); Все клекотіло в ньому. Жаром палило груди, туманилась голова (А. Шиян); Від тих суперечок голова чманіє (К. Гордієнко).

голова́ ці́ла (на пле́ча́х) у кого і без додатка. Хто-небудь живий, не загинув (у бою). Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла голова була на плечах (П. Куліш).

голови́ (ро́зуму, ума́ і т. ін.) не прикла́сти. Не можна зрозуміти, збагнути, знайти причину чого-небудь, розв’язати, вирішити щось. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (М. Стельмах); Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її (Ярину) Єремія в поході? (П. Панч); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (В. Кучер). ро́зуму (ума́) не приложи́ти. Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі робити (Г. Квітка-Основ’яненко); (Олекса:) Я ума не приложу, що тут коїлось? (І. Карпенко-Карий).

го́лову за го́лову. Обов’язкова відплата тим самим за заподіяну кривду, образу і т. ін. Обвинуватили його (барона) в убивстві ґазди, а закон такий: око за око, зуб за зуб, голову за голову (Три золоті сл.).

го́лову (свою́) прихили́ти де. Знайти якийсь притулок, пристановище; влаштуватися десь. Прийдеш над сю гору,— пустиня, спалена сонцем, ні прутика, ні гіллячки, щоб хоч де голову прихилить від палу… (Панас Мирний); — Доки живу — земля моя, я господар на ній. Гичак поділив, а тепер, на старість, не має де голову прихилити (М. Томчаній); — Куди ж нам, Денисе, найкраще податися, де голову прихилити..? (М. Стельмах); Хіба мало таких .. тиняється по світу, де б свою голову прихилити? (Панас Мирний).

го́лову тума́нити чию, кому і без додатка. 1. Інтригувати, обманювати кого-небудь, говорячи про щось малозрозуміле, недоступне для чийогось розуміння або явну неправду. — Чи ти не збожеволіла, дочко? — Поневолі збожеволієш, коли таке. — Мотре! не тумань ти голови моєї: розкажи по-людськи,— що там таке? (Панас Мирний); Вона думала, що це від серця, довірилась йому, а він тепер, може, вже іншій дівці солодкі слова нашіптує, голову туманить! (М. Томчаній); — Нащо це, Андрію, малому голову туманити? — Та хай знає, може, колись згодиться (М. Стельмах). <
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ГОЛОВА


матиме такий вигляд: Що таке ГОЛОВА