ГНУТИ

гну́ти банди́гу, рідко. Говорити нісенітниці, дурниці. Як можна садити зварену бараболю і сіяти вже зварене жито! Хіба з того щось вродить? Не гни мені бандиги (Казки Буковини..).

гну́ти (вести́) лі́нію яку, куди. Дотримуватися певних поглядів, норм поведінки і т. ін. Остап єдину лінію гне — за правду скрізь б’ється (К. Гордієнко); — Ти, Васюто, .. помічаєш, що ваш голова не туди гне лінію (М. Стельмах).

гну́ти горба́ (горб). Працювати тяжко, з великим напруженням. Він гне натрудженого горба, В поту сорочка; жарко (А. Малишко); Років з два ми гнули горб з ранку до ночі, та незабаром я вже урочисто відкривав мій гараж (З газети).

гну́ти (де́рти, задира́ти і т. ін.) / загну́ти (заде́рти) ки́рпу (но́са, ніс) перед ким і без додатка. Гордовито триматися, бути чванливим, гонористим; зазнаватися. Ще й кирпу гне... мов їй гірше тепер, ніж тоді, як нужду годувала!.. (Панас Мирний); По селі гомоніли про Зінька. Казали, що якийсь молокосос половиною села хоче правити, кирпу дере, старших ображає (В. Кучер); — Черкни нам, Ванюшко. Не задирай носа, не гни кирпу (В. Логвиненко); — Сміється з мене всякий біс,— Жаліється Осел,— усякая скотина Дере передо мною ніс (Л. Глібов).

гну́ти (згина́ти) / зігну́ти спи́ну (ши́ю, карк, хребе́т і т. ін.). 1. Тяжко працювати. Сокало неохоче віддав перепустку Йванові. Йому б отаку!.. Попросити по-людському. Ні, не дають. Недаремно ж (Іван) на німців гнув спину. Жаль, не провалили черпаком отим голову. Зрадник! (А. Дімаров); — Не можна далі жити отак! — говорила літня селянка-біднячка, яка все життя гнула спину на поміщицькій землі (З газети); Грішні душі, просте бидло Гнуло в праці карк свавільний, А канчук гуляв свобідно, Лад піддержував суспільний (І. Франко). згина́ти хребта́. Винороби, що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське свято Хоч-не-хоч, а мали йти (Л. Первомайський). 2. перев. перед ким—чим. Виявляти покірність, запобігати, підлещуватися. — Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (І. Нечуй-Левицький); Бувало Микита, мій дід, кожум’яка, Столітня дідівська нерадісна путь! Ніколи, розказують люди, не п

гну́ти (згина́ти) колі́на перед ким. Виражати покірність; запобігати перед ким-небудь, підлещуватися до когось. Це ж він (Каменяр) навчав тебе коліна не гнуть, Народе мій (Л. Забашта).

гну́ти (згина́ти, скру́чувати) / зігну́ти (скрути́ти) в дугу́ (в три дуги́, в три поги́белі і т. ін.) кого. 1. Суворістю, утисками примушувати скорятися, бути покірним; пригноблювати, придушувати. В дугу усякого він (магнат) гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Панас Мирний); — А отих хлопів та українських ходачкових дворян ми скрутимо в три погибелі (І. Нечуй-Левицький). 2. Мучити, гнітити. — Ще, брат, Федора сплоха не зігнеш… Гнули його в три погибелі всякі недолі, гнули, як лозу на каблучку… А що — зігнули?.. (Панас Мирний). гну́ти в сук. Оп’ять (знову) війна і різанина, Оп’ять біда гне в сук Латина (І. Котляревський).

гну́ти ко́зиря. Поводити себе зарозуміло, гонористо; чванитися, зазнаватися. — Ми тут усі тебе ждемо, а ти хто й зна де лазиш. Сказано в десять, треба приходити в десять, а нічого козиря гнуть (І. Микитенко).

гну́ти свою́ лі́нію (своє́). Уперто домагатися чого-небудь; наполегливо відстоювати, здійснювати щось по-своєму. Вони безсилі перед директором, який, прикриваючись інтересами колективу, гне свою лінію на шкоду іншим (З газети); — Доведеться його (ресторан) відкривати,— гне свою лінію їхній старший (З журналу); Горленко повільно й неухильно гнув своє (З. Тулуб).

держа́ти (гну́ти) фасо́н. 1. Триматися впевнено; не виказувати своїх почуттів (побоювання, сумніву, невпевненості і т. ін.). “Дурень, ще й усміхається!.. Певно, кішки по душі шкребуть, а він фасон гне..”, — думав про свого супутника Чаленко (О. Слісаренко). 2. Гідно поводитися, підтримуючи репутацію кого-, чого-небудь; виправдовувати чиєсь довір’я; не підводити когось. Обступивши зніяковілого Віталія, стали давати хлопцеві різні поради.— Ти ж там не осором нас! Держи фасон! (О. Гончар).

хоч обі́ддя гни, рідше зі словоспол. таки́й, що. Дуже товстий, дебелий, гладкий тощо. Товста (Олена), як бодня, а шия хоч обіддя гни (І. Нечуй-Левицький); У Миханові що не двір, то й виводок дітей. І такі опецькуваті, що хоч обіддя гни на них (М. Рудь); (Жук:) Отож у дядьків сини — як ночви, шиї — хоч обіддя гни! (А. Крижанівський).