ГЛУЗД

відбі́гти (відби́тися) ро́зуму (глу́зду). Стати божевільним; збожеволіти. Він був би розцілував їх (стрільців), але боявся викликати новий переполох. Подумали б, що старий Матвій Шавала відбіг (не дай Боже) розуму (Мирослав Ірчан); У селі говорили всячину. Казали, що над книжками розуму одбіг, казали, що й з чортом злигався (Б. Антоненко-Давидович); (Штефан:) Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе... (Я. Галан).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); (Маруся:) Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада). 2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющ

глузд за ро́зум заверта́є (заверну́в) у кого і без додатка. Хто-небудь не може нормально мислити, діяти. — Чи ви од чаду, чи з похмілля? Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зілля, Чи глузд за розум завернув? (І. Котляревський).

добра́ти (до) ро́зуму (глу́зду, то́лку, ума́ і т. ін.) у чому і без додатка. Додуматися до чого-небудь, зробити певний висновок. Певні були (селяни), що ті (коноводи) не втечуть.., але не могли добрати розуму, як їх узяти (Б. Грінченко); Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його листа міг віднайти? (А. Головко); — Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро (П. Куліш); // Незрозуміло. А воно й місто зараз — до ума не добереш: завод же стоїть і тютюнові фабрики — бастують робітники (А. Головко).

дово́дити / довести́ до ро́зуму (до ума́, до глу́зду). 1. кого і без додатка. Виховувати, ростити (про дітей). — Щоб вам (Галі і Чіпці), мої рідні, щасливо вік звікувати та своїх діток до розуму довести! (Панас Мирний); Тепла хвиля підмиває серце матері, як вода калину, щасливою сльозою очі криються: усіх же вигодувала та виняньчила та й до розуму довела (Григорій Тютюнник); Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів (Укр.. присл..); Няньчить її й доглядає (ненька).., Обчісує й одягає, До глузду доводить (П. Гулак-Артемовський). 2. що. Здійснювати, успішно виконувати що-небудь, справлятися з чимсь. — Багацько таких, що на готовеньке зазіхають, та мало таких, що до ума що-небудь доводять (Л. Яновська); — Позичити (насіння) не штука,— відповів голова,— та дивіться, щоб до ума довели (М. Рудь). 3. кого. Наставляти, повчати кого-небудь. Параска ще довго корила хатніх, до ума доводила невістку (К. Гордієнко).

збива́ти / зби́ти з ро́зуму (з глу́зду) кого. Зваблювати, спокушати, підштовхувати на нерозумні дії. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, дівчину з розуму збив? (П. Грабовський); (Наталя:) То спитайте його: чи я йому що роблю? (Шкандибиха:) Буде й того... Обпоїла чимсь, з глузду збила, та ще мало? (Панас Мирний).

з глу́зду (з ро́зуму) з’ї́хати (зсу́нутися, спа́сти і т. ін.). Збожеволіти, стати психічно хворим, несамовитим. — Ти що, з глузду з’їхав? — лається жінка (з чоловіком) (Нар. опов.); — Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю,— сказав Карпо (І. Нечуй-Левицький); — Схаменися, Миколо! Ти ж статечна людина: Ніколи не водилось такого за тобою, хлопець розсудливий, а зараз мов би з глузду з’їхав (М. Лазорський); — Та я бачу, що ви вже зовсім з’їхали з розуму, а не тільки трохи, як мені казали... (Ірина Вільде); — Немає в мене більше дочки, як Явдоха! А вона ще не зсунулася з глузду, щоб проти батька іти! (Панас Мирний); Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); (Рябина:) Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко).

здоро́вий глузд (ро́зум). Тверезе розуміння, сприймання чого-небудь; розсудливість. Було в селі кілька вічних опозиціонерів.., але здоровий глузд наказував Аркадієві саме їх не чіпати (Ірина Вільде); Здоровий глузд підказував йому, що в місті не можна затримуватися ні на годину (В. Собко); Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про “відмирання” народної творчості (М. Рильський).

зійти́ / схо́дити з ума́ (з ро́зуму, з глу́зду). 1. Стати психічно хворим, збожеволіти. Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (О. Левада); Ти дала мені тільки розхитані нерви,— і от тепер я чую, що зійду з глузду... (Г. Хоткевич); // Поводитися безглуздо, нерозумно. — Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Г. Квітка-Основ’яненко); — От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Л. Мартович). 2. за ким, рідше по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись ким-, чим-небудь; упадати за кимсь. Панянки з ума сходили по його красі, по його норову веселому-сміхотворному (Панас Мирний); Славка... якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде).

не прибра́ти глу́зду (ро́зуму, ума́ і т. ін.) щодо чого. Не знайти якогось певного рішення; не збагнути чогось. — Тепер не приберу більш глузду, Як тут сих поселить прочан (І. Котляревський); (Дзюба:) Коли б ти знала, Лесечко, яке мене лихо спіткало. Розуму не приберу, що й робити (І. Кочерга); (Кіндрат Антонович:) Я вже й ума не приберу, як на це діло дивитись (М. Кропивницький).

ріши́тися (позбу́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду). Втратити здатність нормально мислити, діяти і т. ін.; збожеволіти. Всі так ізвикли (звикли) бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувалися, почувшися (почувши), що він має одружитися..— От, на старість розуму рішився! (Б. Грінченко); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Марко Вовчок); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка); От вернувся (художник), відчинив лиш двері І — остовпів!.. На полотні якісь химери, Строкаті кола, плями… Наче хто топтавсь (по картині) .. Художник глузду не позбувся трохи (А. Косматенко).