ВСТАТИ

(аж) воло́сся підніма́ється (підійма́ється, встає́, лі́зе і т. ін.) / підняло́ся (вста́ло, полі́зло і т. ін.) вго́ру (догори́) у кого і без додатка. Кому-небудь стає дуже страшно. (Зачепиха:) Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне було розказувать про ту войну (війну), — волосся догори підіймається (М. Кропивницький); — Я пам’ятаю ті люті муки! Ще досі волосся догори встає та мороз по шкурі подирає (М. Коцюбинський); Уляна, припавши до трупа,— затихла. У людей піднялося волосся угору, і всі, глибоко зітхнувши,— перехрестились (Панас Мирний); Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (М. Коцюбинський); Хто спускався на громаку з високої гори?.. Спершу не то спускатись, униз страшно глянути... Як уперше сядеш на громака, як подумаєш, де той у Бога низ, волосся подереться вгору... (Панас Мирний); Полегшало йому трохи. Задрімав був, а потім враз як застогне, як закомандує — аж воло

(аж) ми́ло па́дає ((клубка́ми) ко́титься, лети́ть і т. ін.) з кого. Хтось дуже стомився, заморився від важкої роботи, великого напруження і т. ін. — Куди така робота годиться? Поглянь: з тебе он уже мило падає. Ні, хлопці, так далі не піде (Д. Ткач); (Кирило:) Як почну хвайдою маніжити (відьму), аж мило з неї клубками котиться!.. (М. Кропивницький). аж ми́ло вста́ло на кому. Він одно поганяв свого Гнідка, на котрому аж мило устало (Панас Мирний).

вирина́ти (встава́ти, сплива́ти) / ви́ринути (вста́ти, спливти́, сплисти́, майну́ти і т. ін.) в па́м’яті чиїй, кого і без додатка. Несподівано, мимоволі пригадуватися. Виринало в пам’яті напівзабуте, про що чув од мами або од баби своєї (М. Коцюбинський); Але й у роботі тепер уже від спогадів не втече — встають та й встають у пам’яті цілі картини з недавнього минулого (А. Головко); В його пам’яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня (Григорій Тютюнник); Ось і зараз спливло все в пам’яті; і він перегортав свою власну ненаписану книгу життя (І. Цюпа); В пам’яті знову сплили Ґандзючисі докірливі Василеві слова (Г. Косинка); Майнули в пам’яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (О. Гончар).

встава́ти / вста́ти з по́пелу (і руї́н). Відроджуватися, повертатися до життя. За домом у відступі ми сумували, за сміхом жінок і дівчат... Виходь, Батьківщино, ми з попелу встали, виходь переможців стрічать! (С. Голованівський).

встава́ти (підво́дитися) / вста́ти (підвести́ся) з лі́жка. Починати одужувати після тяжкої хвороби. На восьмий тиждень я устав з ліжка. Тоді вже почав жваво у силу вбиратись (Марко Вовчок); Він знов був дуже слабий на плеврит. Як заслаб на Різдво, то тільки тепер встав з ліжка (М. Коцюбинський); Я.. дожидався, поки жінка підведеться з ліжка, поки хатні клопоти прибере до своїх рук (Панас Мирний).

встава́ти (підніма́тися) / вста́ти (підня́тися) з колі́н. Звільнятися від гніту, поневолення. Так, мій народ і був, і є, Що б не писали квачомази! Просто: встає він не одразу, Але встає з колін, встає! (З газети); Африка піднялась з колін, вона розпрямляє свої могутні плечі, розриває кайдани (З журналу).

вста́ти на лі́ву (не на ту) но́гу. Бути роздратованим, у поганому настрої. На обрії веселе сонце, в небі жодної хмаринки, але навколо якось непривітно, похмуро. То, мабуть, від того, що поліцаї сьогодні встали на ліву ногу (Ю. Збанацький); (Личак:) Е, Матвію, ти сьогодні, мабуть, не на ту ногу встав. Сидиш, насупився, розумієш, як віл перед обухом (Я. Мамонтов). вста́ти з лі́вої ноги́. Сьогодні прокинувся (Федір Іполитович) пізно, по-недільному. Виспався на славу, встав начебто не з лівої ноги (Ю. Шовкопляс); — Проломилась хмара наді мною золотою чашею грози! Може, вранці десь на Чорногорі сонце встало з лівої ноги (Л. Костенко). вста́ти лі́вою ного́ю. Макар Іванович Ліжко встав, мабуть, із ліжка лівою ногою, бо так йому сьогодні не по собі щось, усе його дратує, усе турбує (М. Коцюбинський).

(і) вста́ти і лягти́ у кого. Постійно, весь час перебувати в кого-небудь. Остап Шкандибенко одружився, та взяв жінку з другого села, якусь таку повію, що і встала і лягла у молодого дяка... (Панас Мирний).

ста́ти (вста́ти, звести́ся, підня́тися і т. ін.) / става́ти (зво́дитися, підніма́тися і т. ін.) на (свої́ (вла́сні, рі́вні)) но́ги. 1. Підрости, зробитися дужим, самостійним. Ще змалечку була (дочка) для нього і помічницею, і порадницею. Може, тому так рано стала на власні ноги (В. Речмедін); — Дай Боже. Ти не гнівайся… Я не борець… Прибили нас, поламали… — Ми мусимо підвестись знову, стати на рівні ноги! (Василь Шевчук); Тут, у степах, ледве звівшись на ноги, я вперше торкнувся рукою чепіги плуга і .. ручки від кісся (Є. Кравченко); Як піднявся хлопець на ноги, то дід його узяв до себе в поміч коло отари (Панас Мирний); Пригадую, що мені тоді сповнилось одинадцять, дванадцятий пішов. Таких років людина стає вже на свої ноги, починає жити власним розумом (І. Микитенко); Державна поневолена нація стає на свої власні ноги, як тільки-но ослабне гніт. А недержавна кличе на допомогу чужинців (Р. Іваничук). <

ста́ти (вста́ти) / става́ти (на) диби́. Не погодитися з чим-небудь, запротестувати. Тут стала на диби й Орися. Вона категорично відмовилася грати дівчину — подружку Оксани (Ірина Вільде); — Ти чого стаєш на диби? — спитався Олешко у Сластьона. — Хочеш покривати мошенство (шахрайство)? (О. Кониський); ста́ти (вста́ти) (на) ди́бки. Молодий поїхав кликати на весілля родичів та сусід… Мельхиседек був би радий їхати, але .. Марта стала на дибки (І. Нечуй-Левицький); Навіщо ждать, щоб хтось мене Почав критикувати? Я краще встану гнівно сам Супроти себе дибки (С. Олійник).