ВРІЗАТИ

вкороти́ти (врі́зати) язи́к (язика́) кому. Примусити кого-небудь менше говорити, обачніше висловлюватися або мовчати. — Ох, і лютував тоді дядько Володимир і все обіцяв комусь вкоротити язик (М. Стельмах); Воріженьки нехай не дуже-то брешуть, бо єсть (є) тут тепер такі, що вріжуть їм язика врешті (Леся Українка). втну́ти язика. — То це ти... ти, Кашубо, язика мені втнеш? — повернувся до нього усім тулубом Вовк.— Ти, щеня гнилозубе? (І. Муратов).

врі́зати ду́ба, грубо. Померти, загинути. — Добрячий тютюнець... Аби якийсь панок шарпнув цілу затяжку — на місці врізав би дуба (М. Ю. Тарновський); — Ех, коли б я спіймав отого Гітлеряку, сто чортів його матері, я б його не карав, а водив би на шворці, доки б він і дуба врізав, щоб знав, як на чужі землі нападати (Григорій Тютюнник); Я хоч і в тілі, і при буряковому виді, але тихцем хворію і можу врізати дуба (А. Крижанівський).

врі́зати (підрі́зати) п’я́ти кому. Косячи, догнати косаря, що йде попереду. Хоч, правду кажучи, Остап усякому косареві п’яти вріже, проте не зрівнятися йому з Карпом Стратилатовичем (К. Гордієнко); Якось-то косили ми з ним за проваллям. Він попереду — косар же був лепський, на ять! — а я за ним, хоч теж не давав дядькам собі п’яти врізать... (Григір Тютюнник); — Ех ви, робітнички вутлі! За косою мерзнете! Я вже свою ручку давно пройшов, другу кошу, а ви все моняєтесь. Чи хочете, щоб підрізав вам п’яти? (І. Цюпа).

вси́пати (врі́зати, да́ти) гаря́чих кому і без додатка. Покарати різками, висікти когось. Всипати п’ятдесят гарячих, щоб знала, як книжки красти (Панас Мирний); — Не пішов би він (мужик) красти панського лісу, якби йому всипав гарячих! (М. Коцюбинський); Нічого не вдієш — знімаю (одяг). Знову врізали гарячих (Ю. Збанацький); — Ану, дайте ще й цьому кілька гарячих! (М. Ю. Тарновський).

дава́ти / да́ти (врі́зати) дра́ла (драпака́, дьо́ру і т. ін.), зневажл. Швидко тікати, бігти. І до плуга, і до рала, і до хлопців дала драла (Укр.. присл..); Вовчуки стирлувалися позад Вовчиці й Пелехатого, ладні щомиті врізати драла (П. Загребельний); Хлопчина ковзнув по стовбуру додолу, дав дьору, ніби його й не було тут (Є. Гуцало). дава́ти дра́пка. Пан совітник скоро перечує, що вона (жінка) пошукує за ним, зараз дає драпка (І. Франко). да́ти дьо́рки. Становий поїхав, а їх (Чіпку з товариством) звелів ще кріпше держати (в чорній), щоб не дали, бува, дьорки (Панас Мирний).

по́ли (полу́) вріж та тіка́й. Беззастережно, за будь-яких обставин поривай стосунки з ким-небудь лихим, недобрим або уникай їх. Од ледачого поли вріж та тікай (Укр.. присл..); — А хто вас знає, ви усі до вінця такі гарні та тихі, хоч у вухо бгай, а після вінця зараз закрутять веремія, хоч поли вріж та тікай! (І. Нечуй-Левицький); (Грицько:) Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай (Панас Мирний). по́ли врі́зати (рі́зати) та тіка́ти. Христя від його поли ріже та тікає, а він, як реп’ях той, учепився (Панас Мирний); // Швидше залишай, покидай (про місце, територію і т. ін.). — Я дуже співчуваю панові... Звичайно, з наших проклятих місць поли вріж та тікай... (М. Старицький); (Дудар:) Це така казка, що полу вріж та тікай... (Л. Смілянський).

(як) врі́зати по́ли (полу́) від кого—чого. Зовсім перестати бувати десь, уникати когось. Після того, як поли врізав (Грицько) від Чіпчиної хати, казав і Христі, щоб не ходила (Панас Мирний).