ВОНИ

бери́ його́ (її́, їх і т. ін.) лиха́ годи́на, лайл. 1. Уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь. — А бери її лиха година! Сидить як ідол, з очей іскри, у бровах сам чорт ховається і не (ні) пари з вуст! (Дніпрова Чайка). 2. Уживається для вираження мимовільної згоди з чим-небудь; нехай буде так. — Як зосталися ми удвох, я й кажу паничеві: хай (пан) .. дасть хату й огород (город),— бери вже його лиха година! — помирюся (Панас Мирний).

бий / поби́й (поби́ла б) тебе́ (його́, її́, їх і т. ін.) лиха́ (та нещасли́ва) годи́на (моро́ка, грім, хрест і т. ін.), лайл. 1. Уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь. — А! Бий його лиха година! — Скрикнув з розпукою Семен і вдарив шапкою об землю (М. Коцюбинський); За тими волами я посивів парубком, побила б їх морока (М. Коцюбинський). 2. Уживається для вираження захоплення ким-, чим-небудь, здивування з приводу чогось. Ой, не можу! — вхопився за боки шофер і вибухнув щирим заразливим сміхом.— А бий тебе морока! Чи чули ви таке? (Ю. Смолич); Один, як побачив твою скриню, так руками вчепився .. Я вже, бий тебе грім, ні за що в світі не відступлюсь од неї,— каже.— Невже це ваш син вимайстрував (М. Стельмах).

бода́й (щоб) тебе́ (його́, вас, їх і т. ін.) взяла́ лиха́ годи́на, лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення ким-, чим-небудь, зневаги до когось—чогось або недоброго побажання комусь. — Грішу! — подумав Харитон.— А все оті цокотухи розворушили мої думки, згадали мені про Онисю. А, бодай вас лиха година взяла! (І. Нечуй-Левицький). взяла́ б його́ лиха́ годи́на. Домінік був злий і на татар, і на козаків, і на попів.. Взяла б його лиха година! І чом би було не помиритися з козаками? (І. Нечуй-Левицький).

ва́ша (їх) ми́лість (ми́лость), уроч., заст. 1. Шанобливе називання кого-небудь; ви, вони. — З Богом, — кажу, — завтра рушаймо до панії, а потім і до вашої милості за рушниками (Марко Вовчок); — У Варшаві тільки й мови, що про вашу милість, князю (І. Нечуй-Левицький); — Дуже приємно мені.. пересвідчитись, що ваша милість правильно молоточка в руках тримає (О. Донченко); Пішла вона (Миша) звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько (Л. Глібов); // ірон. Уживається для вираження незадоволення кимсь, несхвалення чиїх-небудь дій, учинків, поведінки і т. ін. — Насилу діждалися вашої милості!.. — неласкаво привітав він її (Панас Мирний). 2. тільки ва́ша ми́лість (ми́лость). Шанобливе звертання до поважної особи, до людини, що займає високе становище в суспільстві; високошановний. — Вже як хочете, ваша милость, а без вас, князю, ми не розпочнемо

враг його́ (її́, їх і т. ін.) (ма́тір (ду́шу)) зна́є (зна), фам., заст. Невідомо. — За що ж його узяли? — А враг їх матір знає (Панас Мирний); (Іван:) Бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду (М. Кропивницький).

ді́дько (дия́вол) (його́ (тебе́, їх і т. ін.)) зна́є що і без додатка, лайл. Невідомо, незрозуміло. — Хто ж винен?.. — дивувався Петрюк.— Дідько його знає… (В. Бабляк); — Дідько їх знає, що вони там ґелґочуть своїм волам! — сердилися гармаші.— Може, тпрукають… (О. Гончар); Еней Сивіллі говорив: — Диявол знає, хто з вас бреше (І. Котляревський); Коли ведмедя четверо гайдуків водили по вулицях, люди .. дітей на горища ховали: диявол його знає, чого йому заманеться (Н. Рибак).

зна́ю (зна́ємо) (я (ми)) вас (його́, тебе́, їх і т. ін.), ірон. Уживається для вираження недовіри, сумніву у правдивості слів чи вчинків співрозмовника. — Ти тільки не лови ґав. А то я тебе знаю. Перед німцями орлом був, а перед дівчиною ягням зробишся (Григорій Тютюнник); — Куди розігналась? — До сестри! — Ха-ха! До сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана? На розвідини прийшла? (О. Гончар).

кат із ним (ни́ми). Уживається для вираження примирення, вимушеної згоди з чим-небудь, невдоволення чимсь, утрати інтересу до чого-небудь; нехай буде так, як є. Кат із ним. Що буде, те й буде (В. Кучер); — Діло й на тебе є. — А кат із ним, із тим ділом,— відмахнувся Дорошенко (О. Гончар); З кошика потроху вилітали й розбивалися яєчка, і до нього веселими очима сміялися жовтки. Ну, й кат із ними. Кузьма вже не заздрий на таку закуску (М. Стельмах).

кат його́ (її́, їх і т. ін.) (ба́тька (го́лову)) зна́є, зневажл. Невідомо, незрозуміло. Почне щось снуватися в голові — снується та й снується, а на який кінець, то й кат його голову знає... (С. Васильченко); Кат їх батька зна, над чим таким важким Дихтовні животи вони понадривали? (П. Гулак-Артемовський); — Де брусок? — Ну, мантачка... — А кат тебе знає, де ти все діваєш (Григорій Тютюнник).

лиха́ годи́на його́ (її́, їх і т. ін.) зна́є. Невідомо, незрозуміло. — От дитинка, нехай Бог милує! — почувся голос Антоніни ..— І в кого воно вдалося, лиха година його знає (О. Довженко); Лиха її година знає, від кого вона тікала та ховалася… (Панас Мирний).

ма́тері (бі́сові) його́ (їх, її́ і т. ін.) кові́нька (ко́рінь). 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади і т. ін. з приводу чого-небудь. — Так не годиться голові (співати).— Овва! Люде почують, будуть тюкати. Ви ж голова,— здержував Чабанця десяцький. — А матері їх ковінька! А що мені до того? (І. Нечуй-Левицький); — Що, дядьку? — Орчики роблю мат-тері його ковінька! Я, Никодим Динька, роблю орчики (М. Зарудний). 2. Уживається для вираження захоплення з якого-небудь приводу. (Марко:) От я й був парубком повного калібру, бісові його ковінька. Ге, та що там згадувати! (З. Мороз).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

не взяв його́ (її́, їх і т. ін.) кат. Уживається для вираження захоплення ким-, чим-небудь, здивування з якого-небудь приводу або незадоволення кимсь, чимсь. Та й сам Гава — не взяв його кат — догадливий удався (І. Франко); Вона, кат її не взяв, препишна молодиця (Марко Вовчок).

хто (ж його́ (тебе́, їх і т. ін.)) зна́є (зна). Невідомо. Хто знає, може, наш метелик так і вік свій короткий звікував би у темряві самотній, — та інша доля судилася йому (Леся Українка); — Замок добрячий, гвинтовий, так що не повинно добратися! А там хто ж його знає. Треба пильнувати (Григорій Тютюнник); — А що ви дасте? — Та хто тебе знає, що ти хочеш? (Панас Мирний); Іде та йде (Іван-царенко), дійшов до моря, глянув — море, кінця йому не видко; і де той острів, хто його зна! (Укр.. казки). хто зна його́. Хто зна його, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму дурному поминальникові (І. Нечуй-Левицький).

чорт (га́спид, сатана́) (його́ (тебе́, їх і т. ін.)) зна́є (зна), грубо. 1. Невідомо, незрозуміло. — Ой, козаче,— каже,— козаче! Та хіба ж на світі єсть хоч одна проста дорога? Думаєш іти просто, а зайдеш чорт знає куди! (П. Куліш); (Стась:) А цього діда затримайте поки тута — чорт його знає, що воно за старець! Тепер багато всякої наволочі тягається по світу (С. Васильченко); Сказавши, чорт зна де пропала (Дидона), Еней не знав що і робить (І. Котляревський); — Та нащо ж ви їх (сорочки) йому (хазяїнові) віддали? — Чорт його зна, як воно сталося. Здуру… (З. Тулуб); А тут.. посилають: іди!.. Отака путь..— Чого се так припало? — Пита Пріська.— Гаспид їх знає! (Панас Мирний). чорт його́ ду́шу зна́є (зна). — Де ж сторож? — Чорт його душу зна,— одказував Йосипенко.— Хіба мені ще й сторожа сторожить? (Панас Мирний). 2. Уживається для вираження негативного ставлення до кого-, чого-небудь, сумніву, досади з приводу чо

щоб тебе́ (його́, її́, вас, їх) горобці́ подзьо́бали, ірон. Уживається як жартівливе побажання. Дід глянув на гай, степ і чомусь зітхнув.— Таки далеченько, мабуть, їхати треба буде аж до смерку, та й то на доброму коні. А куди пішов, попелястий (віл)! — гукнув старий, беручи ґерлиґу.— Вертай назад, щоб тебе горобці подзьобали! (М. Лазорський).