ВОЛЯ

во́лити / вво́лити во́лю чию, заст. Виконувати чиєсь бажання, слухати когось. Мати любила його без пам’яті, тряслась над ним і у всім волила його волю (І. Франко); (Мавка:) Рада б я волю вволити, тільки ж сама я не маю вже волі (Леся Українка).

во́льному во́ля. Як хочете (хочеш). Не хочеш говорити — вольному воля (М. Коцюбинський); — То, може, мені піти? — Вольному воля (М. Стельмах).

во́ля ва́ша (твоя́). Уживається для шанобливого висловлення згоди з ким-небудь; хай буде так. (Наталка:) Воля ваша, добродію, а ви так .. говорите, що я того і не розумію (І. Котляревський).

дава́ти / да́ти во́лю. 1. кому. Не обмежувати кого-небудь у діях, вчинках і т. ін. Як побачила, що він .. проїжджих обміряє, і обважує, і облічує, .. Горпина схаменулась, перестала йому волю давати (Г. Квітка-Основ’яненко); — Я, бачте, даю волю дочці і не слідкую за нею, як інші матері (І. Нечуй-Левицький); Бугор.., на зло йому (Кульбаці), дав собі волю: стрибнувши на самий квітник, .. з похмурою радістю пустився танцювати по ньому (О. Гончар). 2. чому. Не стримувати себе в чому-небудь. Навроцька розсердилась. Вона була нервова й опришкувата, часто давала волю словам (І. Нечуй-Левицький); Під вічним гнітом чорних дум Сумному співу дав я волю (П. Грабовський).

дава́ти / да́ти во́лю нога́м. 1. Тікати, швидко бігти, уникаючи якоїсь небезпеки. Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злючий та недобрий,— і не чекала довго. Дала волю ногам та до лісу (І. Франко). 2. Завзято, запально танцювати. На весь голос співали в таборі баяни, змагалися партизанські співаки, дали волю ногам танцюристи (Ю. Збанацький).

дава́ти / да́ти во́лю рука́м. 1. Битися. — Рукам волі не давайте. Я в вас нічого не вкрав,— глухо відповідає Тимко (Григорій Тютюнник); Дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Укр.. присл..). 2. Не стримуючись, обіймати кого-небудь, виражаючи почуття симпатії, дружби і т. ін. Ліна почуває, що відтепер їй бракуватиме Єгиптиних злодійкуватих усмішок, грубуватих жартів і отих маленьких сутичок з ним, коли він дає волю рукам (О. Гончар).

дава́ти / да́ти во́лю се́рцю. 1. Дозволяти собі розчулюватися, віддаватися своїм почуттям. Дай серцю волю — заведе в неволю (Укр.. присл..). 2. Не стримувати свого гніву; обурюватися. Чіпка випив другу чарку… Посоловіло в віччю; вдарило в голову… Він заходив по хаті; розпустив язик; дав волю серцю — став батькувати, лаятись… (Панас Мирний).

дава́ти / да́ти во́лю сльоза́м. Нестримно, невтішно, гірко плакати; ридати. Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю (Т. Шевченко); Галя не стрималась, припала до Жені і дала волю сльозам (А. Хижняк).

дава́ти / да́ти во́лю язико́ві. Не стримуватися, не контролювати себе у висловах; дозволяти собі говорити зайве. — Не дуже лишень давай волю язикові, бо як почує Яремка, то й за це посмажить нас на вишкварки,— обізвався Лисенко (І. Нечуй-Левицький); — А я кажу, що думаю! — Думати думай, а язикові волю не давай,— мовив похмуро Пугало (П. Панч); // Висловлювати незадоволення; скаржитися. Наївні люди дають волю своїм язикам .. і списують стоси паперу. А тоді з них пил летить, і вже після того вони взагалі не скаржаться й нічого не пишуть (І. Багряний).

диктува́ти свою́ во́лю кому. Нав’язувати кому-небудь свої погляди і змушувати його діяти відповідно до них. Голі степи за ним (червоним парламентером), ніяких укріплень, і все ж не Дьяконов йому, а він Дьяконову диктує тут волю свою і своїх військ (О. Гончар).

не ма́ти (своє́ї) во́лі (си́ли во́лі). Легко піддаватися різним впливам; бути нестійким, нерішучим, безвольним. Отже-таки вкінці послухав (Славко) просьби. Не мав своєї волі. Перед котрим чоловіком почував пошану, то не міг опертись його намові (Л. Мартович). ма́ти вели́ку си́лу ду́ха. (Матушка гуменя:) Треба, кажу, дуже берегтися, велику силу духа мати, щоб від його (лукавого) захиститися (Панас Мирний).

пуска́ти / пусти́ти на во́лю Бо́жу кого. Не затримувати кого-небудь, відпускати. Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю Божу (О. Гончар).