ВІШАТИ

ві́шати (всіх) соба́к на кого. Звалювати вину на когось, обмовляючи, безпідставно звинувачуючи когось у чому-небудь. Не хочу, щоб на мене усіх собак вішали! (Укр.. присл..); — Всіх собак тепер на нас вішають! — сердито кинув котрийсь із гурту чоловіків (О. Гончар); — Та ще отой підпал, що за нього він наче в одвіті, наче, справді, не може загорітися так собі. Що ж це, цих собак тепер на нього вішатимуть? (М. Олійник).

ві́шати (кле́їти) / пові́сити (накле́їти) ярли́к на кого, кому, несхв. Безпідставно приписувати кому-небудь якісь якості, вважати кого-небудь кимсь або звинувачувати в чомусь. Саме такі, як Сава Чалий, і допомагали шляхті наклеїти на гайдамаків ярлик розбійників і грабіжників (З журналу); — Газети постарались негайно навісити ярлики і на прем’єра, і на очолювану ним державу (В. Большак).

ві́шати / пові́сити го́лову. Журитися, засмучуватися або бути у відчаї, втрачати надію, зневірюючись у чомусь. Глибоко затягнувся (Вихор) цигаркою: — Не вішай голови. Візьми себе в руки. Який там у біса жаль? Хай просяться твої хлопці на флот і все побачать (В. Кучер); Як же побачив (Шрам), що Сомка немає, то й голову повісив (П. Куліш); (Перун:) Скоро тілько (тільки) хлопи шуму наробили, а ви зараз і голову повісили (І. Франко).

ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс). Журитися, засмучуватися чи бути у відчаї, втрачаючи надію. Падалка підніс перед собою два міцно стиснуті кулаки і закінчив: Не личить нам, Остапе, вішати носа (Д. Бедзик);— Наша доля за царськими палацами лежить, по панських кишенях прихована. А тільки не треба хнюпити носа. За долею, юначе, нашому братові треба добре поганятися. Та й не одному (М. Коцюбинський); Коли б не Катря, що враз ожила й защебетала, бігаючи по хаті за тим та за іншим, то Павло б і зовсім повісив носа (В. Кучер); — Дехто вже й носа повісив, що не така військова служба легка та приємна... (А. Дімаров); Дивлюся — господиня моя і ніс повісила. Сидить ні в сих ні в тих (Панас Мирний); От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила (Україна..). ві́шати / пові́сити но́са (ніс) на кві́нту. — Ти, Нюсю, доглядай дітей, щоб нікуди звідціля не р

хоч соки́ру ві́шай. Немає чим дихати, дуже душно. — Дим стояв у залі, хоч сокиру вішай (І. Нечуй-Левицький); — Надимів за годину, хоч сокиру вішай! (В. Бабляк); Прибирайте з столу свої люльки та недокурки. І вікно відчиніть. Диму ж, хоч сокиру вішай (В. Кучер).