ВІСК

бода́й (щоб) ти (він, вона́ і т. ін.) ска́пав, як віск, лайл. Уживається, як прокляття і виражає побажання лиха, всього недоброго. (Баба Олена:) Знову цей сатана, бодай ти скапав, як віск! Знову уста мені замурує… (Я. Галан).

та́нути / ста́нути як (мов, ні́би і т. ін.) сві́чка (віск (на со́нці)). Швидко втрачати сили, здоров’я через хворобу, горе; марніти, худнути. Мама весь час заплакана, їй жалко тата, що тане як свічка (А. Дімаров); Втративши майже всю кров, він (Орлюк) якось немовби втратив злість, засумував і, танучи як віск на сонці, упав (О. Довженко); Скільки вона (Настя) сліз вилила, Боже мій, світе мій! Станула як віск (Марко Вовчок). та́нути як сві́чечка. Танула вона (Настя), як свічечка. Нікого не пізнає, дивиться страшно і все за голову себе хапає (Марко Вовчок).

як віск, зі сл. жо́втий. Дуже, надзвичайно. — Як ти змарніла, Гаїночко! — промовив Зінько..— Сам гарний: жовтий як віск, а худий, як скіпка, ще й очі позатягало (Б. Грінченко); В почекальні брудній у кутку під залізною печею (піччю) сидить молодиця, жовта як віск (В. Стефаник).

як (мов, на́че і т. ін.) з во́ску (із гі́псу) ви́ліплений. Надзвичайно блідий (про обличчя). Вони (солдати почесної варти) байдуже поглядали на виссане му́кою, наче з воску виліплене обличчя, на міцно склеплені повіки, за якими не було уже нічого живого: тільки холод і тлін (А. Дімаров); Обличчя стало на мить як із гіпсу виліплене — неживе (А. Головко).

як (мов, немо́в і т. ін.) з во́ску злі́плений. Дуже виснажений, блідий, змарнілий. Він (батько) такий був замучений, жовтий, як з воску зліплений (Нар. опов.); На нього чекала Іринчина мати, мов з воску зліплена Доротея Адамівна Ковальська (М. Ю. Тарновський); (Тіпка:) Перш які були з себе показні, тілесні (бариня), а тепер немов з воску зліплені... (М. Кропивницький).