ВІДСІЧ

дава́ти / да́ти ві́дсіч кому, чому. 1. Рішуче протидіяти кому-, чому-небудь. Тоталітарна ідея — народити націю войовничих фанатиків.., що вічно рухається вперед, вигукує однакові заклики, однаково думає, “дає відсіч”, нічого не здобуває, проте незмінно “перемагає” (З журналу); Нам треба туркам і татарам за всі нальоти одсіч дать! (В. Сосюра). да́ти на о́дсіч. О, сором мовчки гинути й страждати, як маєш у руках хоч заржавілий меч. Ні, краще ворогу на одсіч дати. Та так, щоб голова злетіла з плеч! (Леся Українка). 2. Рішуче відмовляти кому-небудь у залицянні. Чому вона після Брянського, стількох обминувши, стільком давши відсіч, зупинилась саме на ньому? (О. Гончар).