ВІДІГРІТИ

відігріва́ти / відігрі́ти се́рце (ду́шу) чиє, чию. Заспокоювати, втішати кого-небудь співчуттям, ласкою тощо. — Ви мене привітали, як рідні; моє серце, мою душу одігріли... (Панас Мирний).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) (свого́) се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); (Харко:) Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).