ВІДДАВАТИ

віддава́ти / відда́ти нале́жне кому, чому. Гідно оцінювати кого-, що-небудь; визнавати позитивні якості кого-, чого-небудь. — Ми віддаємо належне вашому патріотичному бажанню (О. Гончар); Саме Рильський, звертаючись до образу великого гетьмана України, віддає належне його державному розумові і передбачливості... (С. Крижанівський); Добрий склад виконавців підібрав собі Садовський — треба йому віддати належне (Г. Григор’єв); — Треба віддати йому належне,— каже Віталій.— Анонімки свої він розсилає за власним підписом: “Я, каже, не боюсь, не ховаюсь...” (О. Гончар); Треба, однак, віддати належне й совісті Федора; вона знала міру: закрутить своїм господарем, зажене його в якусь безвихідь, а потім одразу тягне назад, примушує каятися (М. Ю. Тарновський). відда́ти справедли́ве. Зараз твердо оцінював (Захар) труднощі конкурсних іспитів, критично ставився до своїх екстернатських знань і, віддати йому справедливе, був

віддава́ти / відда́ти (всього́) себе́. Максимально напружувати свої сили в чомусь. Ось уже ряд років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (З журналу); // Присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чомусь. Мені дев’ятнадцать літ.. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко); Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось,— жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс).

віддава́ти / відда́ти дани́ну (дань). 1. кому, чому. Належно оцінювати, визнавати значення, важливість і т. ін. кого-, чого-небудь. Доволі! Доволі! Ми всі віддавали Віддаленій молодості данину, Ми всі відчували, як змореним чвалом Вона відлітала в сумну далину (Л. Первомайський); Шахай похвалив прекрасного коня, що вартий більш за іншого чоловіка, а Остюк, віддаючи дань красі й бігові четвероногого друга, хотів щиро вилаятись із цього, але вчасно прикусив язика (Ю. Яновський); — Тільки ж ми по-справжньому віддаймо данину старанням мого старого. Не може людина повітрям жити (Іван Ле); // чого. Відповідно цінуючи, шануючи кого-, що-небудь, виявляти своє ставлення. Щиру данину поваги віддавали Івану Петровичу Котляревському декабристи і Герцен (З журналу); Десятки разів бував (Синявін) в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків (мінаретові) (Іван Ле). 2. чому. Приділяти належну увагу чо

віддава́ти / відда́ти (і) ру́ку (і се́рце) кому, заст. 1. Одружуватися з ким-небудь. Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (І. Франко). відда́ти і се́рце і ру́ку. Я їй віддав і серце й руку (В. Сосюра). 2. чию, чиє. Погоджуватися на одруження з кимсь. На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини (І. Нечуй-Левицький).

віддава́ти / відда́ти кінці́, фам. 1. Умирати. Крізь дрімотний і болісний сон, який межував із забуттям, пробивалась думка, що він уже ніколи не прокинеться і тут йому прийде край. От і прийшла твоя пора. Віддавай, брате, кінці (В. Кучер); Не такої ми, моряки, породи, щоб кінці віддати (Д. Ткач); — Одних ран на тілі стільки, що інший би давно вже кінці віддав (П. Рєзніков). 2. Втікати або від’їздити, відбувати кудись. — Значить, і ти віддаєш кінці? — похитав головою шофер і пішов до автобуса (В. Кучер); (Арсен:) А як тільки хоч натякнете про мене, так я .. Я зразу кінці віддам! Зразу — на поїзд, і все! (З. Мороз).

віддава́ти / відда́ти па́льму пе́ршості кому, чому. Визнавати кого-, що-небудь найкращим; ставити кого-, що-небудь на перше місце. Славити буду я вроду твою, Мій Києве рідний!.. Я першості пальму — тобі віддаю! (Л. Дмитерко); Глядачі вагалися, кому з акторів — виконавців п’єси “Глитай, або ж Павук” — віддати пальму першості, і, врешті, розподілили її між усіма учасниками (Думки про театр); Чи мається на увазі нас обох, а чи, може вона вирішила винагородити Володю, віддати пальму першості тільки йому (Ю. Бедзик).

віддава́ти / відда́ти се́рце. 1. кому. Щиро, віддано любити когось. Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто в “поті чола” добуває хліб (М. Коцюбинський); — На крайнім порозі життя оддав старий своє, літами та негодами побите, серце малій дитині! (Панас Мирний); Іншим уявлявся нам той, кому б випало щастя постукати в Надьчине вікно й кому вона віддала б своє серце (О. Гончар). 2. Робити що-небудь або працювати з великою любов’ю. (Годвінсон:) Всяк різьбяр і будівничий... серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу... (Леся Українка).

віддава́ти / відда́ти честь. 1. кому. Виражати повагу до кого-небудь. (Неофіт-раб:) Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами (Леся Українка). 2. чому. Схвалити, вітати що-небудь. Треба зразу ж віддати честь прекрасному арештанському звичаєві, вірніше, людській арештантській солідарності (І. Багряний).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) (земни́й (низьки́й, поясни́й)) поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко). 2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

відда́ти / віддава́ти Бо́гу (Бо́гові) ду́шу. Померти. Одпочивала (княжна), Та й Богу душу оддала (Т. Шевченко); Він (Ласун) усе хрипів у землянці своїй і ніяк не міг віддати Богові .. душу (В. Дрозд); — Ти б делікатніше, а то...— посутулився Насташевський, напевно, злякавшись, що в його кімнаті Батюта може віддати Богові душу (Є. Куртяк); Дивись в обід розгорілося (дитя), розпалилося, на горлянку жаліється, а на другий день і Богові душу віддає... (Панас Мирний). відда́ти ду́шу бога́м. “Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душі богам” (І. Котляревський).

відда́ти / віддава́ти життя́. 1. перев. за кого—що. Загинути, борючись за кого-, що-небудь, захищаючи когось, щось. (Деїфоб:) Наш Гектор міг життя віддати, жінку залишити, осиротити сина для рятунку або для честі Трої (Леся Українка); Готова за волю щохвилини життя віддати молоде (В. Сосюра); — Хто не охочий віддати своє життя за волю України, той нехай іде геть з нашого табору (А. Кащенко); Синам, що віддають життя за отчий дім, Що волю принесли крізь непроглядний дим, наш Київ Золоті розкрилює Ворота (М. Рильський). 2. кому, чому. Повністю присвятити себе кому-, чому-небудь. (Річард:) Я все життя віддав зрадливому, невдячному кумиру... (Леся Українка).

відда́ти / віддава́ти (свій) дух. Померти. Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Переклад Бориса Тена).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) (свою́) ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати (Надія) (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); (Хвора:) Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка). 2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу,

відпла́чувати (віддава́ти) / відплати́ти (відда́ти) стори́цею. 1. кому. Дуже щедро віддячувати за добрі справи. Земля любить, щоб її доглядали, тоді й людям сторицею відплатить (І. Цюпа). 2. Жорстоко мстити за заподіяне зло. За смерть Ніни та її батька партизани відплатили сторицею (Д. Бедзик); І вороги — бездушні дітозгуби — на тебе (український народ) кинулись... Та не вбили вони тебе... Ти віддаси сторицею (П. Тичина).

дава́ти (віддава́ти) / да́ти (відда́ти) чоло́м, уроч. 1. кому і без додатка. На знак пошани низько схиляти голову, вітаючи кого-небудь, дякуючи комусь і т. ін.; вклонятися. Старий батько Сидить коло хати, Та вчить внука маленького Чолом оддавати (Т. Шевченко); (Гиря:) На, Йване! Оддаю тобі свій завтрашній пай (хліба), бо сам уже давно на порціях живу. (Стоножка (чолом йому давши):) Спасибі вам!.. Спасибі!.. (М. Куліш); Входе (входить) в хату, роздивився.., Та й хазяйці дав чолом (І. Манжура). 2. перед ким—чим. Високо шанувати чиїсь заслуги, риси характеру і т. ін. — Громада наша, чолом даючи перед вашим (Макара Івановича) патріотизмом і заслугами, припоручила мені прохати вас поїхати депутатом на похорон і завезти вінок (М. Коцюбинський).