ВІДБИТИСЯ

відбива́тися / відби́тися в па́м’яті чиїй. Запам’ятовуватися комусь. Ось яка та картина, що відбилася в пам’яті моїй наперекір течії вічно біжучого часу (Леся Українка); Відбилася в моїй пам’яті її (Аделіни Патті) витончена невеличка фігура з профілем, неначе вирізьбленим із слонової кості (Моє життя в мист.). відби́тися в па́м’ятку чиєму. Мотря стоїть уже в себе за лісою, визирає з-під малини. Лице палає, сміливе, .. а чорні оченята як не випалять .. Такою й одбилась вона в моєму пам’ятку назавжди (С. Васильченко).

відбива́тися (відма́хуватися, відхре́щуватися) / відби́тися (відмахну́тися, відхрести́тися) рука́ми й нога́ми від кого. Рішуче відмовлятися від кого-, чого-небудь. Відбиватися руками й ногами від участі в розробці неперспективного проекту (З усн. мови); — У медичному штаті працювало двоє — Хлипалів двійник, від якого наш Хлипало відхрещувався руками й ногами — не визнавав родичівства, та лікар-стоматолог панна Нонна (Ю. Збанацький). відма́хуватися рука́ми. Він почав питать в наймичок, в прикажчиків, але ті одмахувались руками і казали, що ті книжки їм зовсім ні для чого не потрібні (І. Нечуй-Левицький).

відби́тися / відбива́тися від до́му (від сім’ї́). Перестати бувати вдома або втратити інтерес до домашніх, сімейних справ. Поступлю я, тату, в суд або десь в урядники, таки в нашому місті. І од дому не одіб’юся, і до чину дослужуся (І. Нечуй-Левицький); — За роботою і товариством зовсім, Іване, відбився ти від сім’ї (М. Стельмах).

відби́тися / відбива́тися від рук кого, чиїх і без додатка. Перестати коритися кому-небудь, слухати когось. (Тиміш:) Чортяка б вас обох вхопила з вашою грамотою! .. Одбились обоє від рук, хоч візьми та обом поскручуй голови!.. (М. Кропивницький); А закінчилося це тим, що хлопець перестав слухати батька й відбився від рук матері (С. Чорнобривець); — Тільки гляди мені, Ігоря нашого стримуй. Геть від рук почав одбиватися. Дивися за ним, — строго сказав Громов (В. Кучер); Надто вже заадмініструвався наш шановний Павло Антонович... Мало, що сам од рук відбивається, ще й Кужеля за собою тягне (С. Добровольський).

відбі́гти (відби́тися) ро́зуму (глу́зду). Стати божевільним; збожеволіти. Він був би розцілував їх (стрільців), але боявся викликати новий переполох. Подумали б, що старий Матвій Шавала відбіг (не дай Боже) розуму (Мирослав Ірчан); У селі говорили всячину. Казали, що над книжками розуму одбіг, казали, що й з чортом злигався (Б. Антоненко-Давидович); (Штефан:) Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе... (Я. Галан).