ВІДБИТИ

відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому. Позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу. (Галя:) Я, каже, вивчу, як слід, якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати... (Панас Мирний); І не криється баба (знахарка): тільки зачепи — вона тобі повну торбу розкаже, аби підхвалили. Ото слухають, слухають дівчата, та: “Бабо-бабо! От ми од вас хліба одіб’ємо — нащо все порозказували?” (Дніпрова Чайка); — На кого ж ви вчились? — Теж на вчителя! Мало не перебив ваш хліб,— білозубо засміявся Марко (М. Стельмах); // Перехоплювати чию-небудь роботу, чиїсь обов’язки, завдання і т. ін. Козаков, ревниво заздрячи танкістам, був однак щиро задоволений з того, що вони так прудко пішли вперед.— Хоч і відбивають наш “хліб”, але ж зате в Прагу встигнуть,— втішав він своїх “вовків” (О. Гончар).

відбива́ти / відби́ти охо́ту. Перешкоджати вияву інтересу до чого-небудь (роботи, розваг і т. ін.). Боялися ми: що, як піде робота нанівець? Що, як не вийде в нас нічого? Розхолодило б це наших хлопців, одбило б охоту (О. Донченко).

відби́ло ба́ки (па́м’ять) кому, фам. Хто-небудь не пам’ятає, забув когось, щось. Доживеш ти до сімдесяти годочків, ніякий чорт і не згадає про тебе, ніби ти їм і не батько, хоча б один сучий син навинувся чи телеграму вдарив! Навіть Оксані баки одбило (І. Драч). па́м’ять одби́то. От і знайшли злодія! Тепер уже ніхто не міг би сказати, що Нечипір не винуватий, .. от і буцімто пам’ять одбито йому,— все так ловко, чисто зробив, а про ключника й забувся (Грицько Григоренко).

відби́ти / відбива́ти від до́му кого. Відохотити кого-небудь бувати вдома або від виконання своїх домашніх, сімейних справ. — А вам заздро на мого чоловіка? — вмішається Галя.— Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки — чужу жінку зовсім від дому одбив! (Панас Мирний).

відби́ти (надсади́ти) бе́бехи (печінки́) кому, грубо. Дуже побити кого-небудь. — Дядьки бояться йти до небожа. Ану ж їм відіб’ють бебехи! (С. Караванський); — Одбилися від ватаги,— гунявить шаландьор (човняр) із проваленим носом,— а тобі печінки відіб’ємо, чортів баклажан, щоб знав морську дисципліну (Ю. Яновський); Всі (школярі) сумували, що уже не буде між нами такого щирого товариша, як Довбня, дехто похвалявся бебехи надсадити недолупленому москальчукові (Панас Мирний); (Конон:) А бува, що і вкрадуть гроші (на ярмарку); бува, що сп’яну погубляться і бебехи один другому надсадять (М. Кропивницький). повідбива́ти бе́бехи (бе́льбахи). (Ярема:) Мовчи, товстопуза пляшко! А то бебехи повідбиваю (М. Костомаров); А іноді проти лави один піде (Нечипір), так тут вже достанеться йому на горіхи.., та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Г. Квітка-Основ’яненко).

відби́ти па́мороки (по́мки, тя́мки). 1. кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. (Бичок:) Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб’є!.. (М. Кропивницький). 2. кому, у кого. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Зайшов я вже далеченько, бо мені неначе памороки одбило; але сльози перестали литись. Я став та й роздивляюсь, куди це я зайшов (І. Нечуй-Левицький); — А ви мене послухайте, начальники дорогі. Не дивіться, що я баба немічна, у мене ще помки не відбило (Ю. Бедзик); Мені відбило тямки. Певне, те саме було і з Жабі. Ми щось мололи поручикові чи, мабуть, потакували на те, що він нам торочив (Олесь Досвітній).