ВИТИ

ви́ти во́вком (зві́ром). Бути у стані великого розпачу. Відомо, що чиновники-бюрократи часто вовком виють через те, що їм, нехай і формально, треба відповідати на листи трудящих (З журналу); Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем... (В. Стус).

ви́ти ли́нви (вірьо́вки) з кого. Повністю підпорядкувати кого-небудь собі, своїй волі, змушувати когось поводити себе відповідно до своїх бажань, намірів і т. ін. — Бач, скажуть, як заначальникував, так уже і взявся з нас линви вити... Взявся, скажуть, Хома собакою на земляків... (О. Гончар); — З кого можна було б і вірьовки вити, а на Хомі Хомовичу не поїздиш, як і на їжаку (Є. Гуцало).

зви́ти / звива́ти (ви́ти) гніздо́ (кубло́). 1. тільки гніздо́. Влаштувати особисте життя, створити сім’ю. Думав я — зійдемось із Орисею, зів’єм своє гніздо, а виходить як у тій пісні: “Ой ти, дівчино, моє ти зерня, дорога наша — колюче терня...” (Григорій Тютюнник); Не знати тобі, Свириде, того щастя, не мати тобі ніколи свого добра, не вити свого гнізда тобі (Панас Мирний). зви́ти гнізде́чко. (Кембль:) Річард молодий... Одружиться колись, зів’є гніздечко, то й іграшки забуде (Леся Українка). зви́ти / звива́ти кубе́льце. Звила (Катря) собі затишне домашнє кубельце, народила дитину, та, проте, не могла всидіти дома (Л. Дмитерко); Їй (Марусі), як і кожній молоденькій жіночці, хотілося звити власне кубельце. Щоб і хата своя була, і двір, і город (А. Дімаров); У хлопця .. турбот вистачає: незабаром весілля, своє кубельце звивати (І. Муратов). 2. Зосередитися, утвердитися (про щось негативне).

на мі́сяць ви́ти, зневажл. Нудьгувати, тужити. — А те, що Орися на вулиці була, то хоч і хлопців поспитай. Цілий день на місяць вила з нудьги. Тебе там шукала (Григорій Тютюнник).

соба́ки ви́ють від чого. Що-небудь дуже неприємно діє, викликає у когось відразу, огиду. (Романюк:) Письменник приїхав сюди працювати, йому тиша потрібна, .. а від твоїх пісень собаки виють (О. Корнійчук).

хоч во́вком вий. Уживається для вираження безвихідного, скрутного становища, великого відчаю, досади і т. ін. через неможливість що-небудь змінити. — На узбіччі дороги, спиною обпершись об стовбур, роззиравсь я на осінню Яблунівку, вродливу, мов молодиця уповні літа, і така мене брала досада, хоч вовком вий, хоч скачи гопки, хоч на небо дерися! (Є. Гуцало); — Хоч би, думаю, яка-небудь грішна душа на дорозі трапилась. Хоч вовком вий — нікого (В. Логвиненко); Нам, неписьменним, хоч вовком вий. Попросиш котрогось, а він тобі як гаркне — хіба ж людині до того, щоб у такому пеклі ще для когось і листи писати (Ю. Збанацький). хоч во́вком труби́. — Як ми поживаємо... Коли є люди, то добре, а коли нема — хоч вовком труби: так прямо і чахнеш на цьому відлюдді (М. Стельмах).