ВИСОТАТИ

вимо́тувати (висо́тувати) / ви́мотати (ви́сотати) (усі́) жи́ли. 1. з кого і без додатка. Виснажувати, знесилювати кого-небудь непосильною, надмірною роботою, експлуатацією або посиленими вимогами. — Думаєш, довіку отак будуть пани над нами панувати, жили вимотувати, на нашій кривавиці розкошувати? (А. Головко); — Це тобі тепер не на економії за п’ятнадцять копійок жили вимотувати (М. Стельмах); Особливо у фаворі в нього був малий Маковей. Йому лейтенант дарував різні пільги, вимотуючи жили з Маковейчикових напарників-телефоністів (О. Гончар); // Забирати багато сил, завдаючи надмірних клопотів, турбот кому-небудь. — Не зобижають вас, Григорію Стратоновичу, в нашому селі? — Та, здається, поки що я більше декого зобижаю. Безбородько скаржиться, що жили вимотую з нього будівництвом школи (М. Стельмах); — Вимотає цей сад усі жили з нас... А чи окупиться? (О. Гончар); Не знаєте, що мені ваша школа ось тут — о, що ви мені всі жили ви

висо́тувати (сота́ти) / ви́сотати не́рви з кого і без додатка. Виснажувати кого-небудь, спричиняти знервованість. Вчительська робота висотує нерви, та й вік уже, мабуть, дається взнаки (З газети); Вимагали збільшить плани, Наполігши на резерви... Нащо Лесю критикани, Що сотають тільки нерви?.. (С. Воскрекасенко); А про те, скільки йому крові зіпсували, нервів з нього висотали, зараз і не згадують (В. Кучер).