ВИСОЛОПИТИ

ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зі сл. бі́гати, тіка́ти і под., зневажл. 1. Дуже швидко. — Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопившsи? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко). 2. До повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили. — Тепер, якщо потрібні тобі гроші,— побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський); — А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір’я на подвір’я, збирав білі, “як лебедине пір’я”, листівки (Ю. Збанацький).

язи́к (язика́) ви́солопити (ви́валити), зневажл. Дуже задихатися, захекатися від швидкого бігу, напруженої роботи. — Гляньте, як працює, бідолаха, аж язика висолопив (І. Нечуй-Левицький); Микита й Дорофтей побігли за бричкою. Доки добігли, аж язики вивалили (Казки Буковини..); Як повів (Сенько) Славка тими стежками, то він аж язик вивалив із утоми, бо ті стежки крутилися дебрями й горбами (Л. Мартович); (Максим:) Геть чисто шию спекло, а Юхим зовсім язика вивалив... Буде знати, як зо мною робити!.. (С. Васильченко).