ВИРИНАТИ

виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В. Кучер); Маковей не втримався, щоб не розповісти товаришам про свою конфузну пригоду. Дещо він, звичайно, намагався прикрасити, але робив це так невміло, що правда, нарешті, випливла на поверхню. Товариші підняли його на глум (О. Гончар). 2. чого і без додатка. З’являтися де-небудь. Рафаїл якось автоматично виринув на поверхню, коли Аркадієві треба було позичити грошей (Ірина Вільде).

вирина́ти (встава́ти, сплива́ти) / ви́ринути (вста́ти, спливти́, сплисти́, майну́ти і т. ін.) в па́м’яті чиїй, кого і без додатка. Несподівано, мимоволі пригадуватися. Виринало в пам’яті напівзабуте, про що чув од мами або од баби своєї (М. Коцюбинський); Але й у роботі тепер уже від спогадів не втече — встають та й встають у пам’яті цілі картини з недавнього минулого (А. Головко); В його пам’яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня (Григорій Тютюнник); Ось і зараз спливло все в пам’яті; і він перегортав свою власну ненаписану книгу життя (І. Цюпа); В пам’яті знову сплили Ґандзючисі докірливі Василеві слова (Г. Косинка); Майнули в пам’яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (О. Гончар).

як (мов, на́че і т. ін.) із (з-під) землі́ ви́рости (уроди́тися, ви́ринути) / вироста́ти (вирина́ти). Несподівано з’явитися де-небудь. — Як із землі виросла сестра Аркадія з пісним обличчям, з побожно згорненими на животі руками (М. Коцюбинський); — Ох, лишенько! — задзвенів гурт. Ох, як цей козак злякав.— Де він взявся? — Наче з землі виріс (М. Лазорський); Недавно казала тітка відчинити одно фронтове вікно; я відчиняю, а він наче з землі виріс — надійшов! (О. Кобилянська); Чорний монах немовби виріс з-під землі (П. Панч); Скрізь по полю — ліворуч і праворуч — стояли гармати, гармати, гармати... Немов уродилися з землі (О. Гончар); Як з-під землі виростає Стьопа (В. Собко); Славка.. наче з-під землі виринав (Л. Мартович).