ВИРИВАТИ

видира́ти (вирива́ти) / ви́дерти (ви́рвати) зуба́ми що. Докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь. Заздрість до Юрія, злість на Мірошниченка й Іваншина роздирали його. Він тепер зубами .. буде видирати своє щастя (М. Стельмах); Хома .. видирав своє право зубами (О. Гончар).

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

вирива́ти / ви́рвати з па́м’яті кого, чиєї. Примушувати кого-небудь забути когось, щось. — Ви підмовлені нашими відвічними ворогами і хочете усунути з лиця Землі остатню пам’ятку нашої минувшини, щоб і саму ту славну минувшину затерти, вирвати з пам’яті потомків (І. Франко).

вирива́ти / ви́рвати з рук. 1. кого, чиїх. Позбавляти кого-небудь чогось, виявляючи велику настирливість. — Нехай би знали, як нехтувати мною. Поминули мене! Вирвали з моїх рук честь, славу (І. Нечуй-Левицький); — Амосови всі такі. Їм подай тільки перше місце. А не даси — з рук інших вирвуть. Натури! (А. Хорунжий). 2. Користуватися популярністю, великим попитом. — Розкажи про себе,— Левко відпив трохи кави.— Не можу сказати, що мої рукописи виривають з рук, та вдалося зачепитися у видавництві — з літзаписом (А. Хорунжий).

вирива́ти / ви́рвати з се́рця чийого, кого і без додатка. Примушувати кого-небудь забути щось або когось. Важко з серця виривати Твою пісню Голосну! (Л. Дмитерко); (Орест:) Мого кохання не можеш одібрати, його вже ніхто не вирве з мого серця, навіть ти (Леся Українка); В цю тяжку для мене хвилину я знайду в собі сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (І. Цюпа).

вирива́ти ду́шу кому. Викликати в кого-небудь сильні переживання, страждання. І все матір свою згадує, кличе, щоб рятувала.— Та так же жалібно.. Ну прямо душу тобі вириває своїм плачем (Г. Хоткевич).

хоч зуба́ми вирива́й (видира́й). Дуже міцно. Їхня справа буденна, проста — визволяти з затверділих снігових заметів (телефонний) дріт, який мов уріс туди.. так, що хоч зубами виривай (Ю. Збанацький).