ВИРВАТИ

вибива́ти / ви́бити з ко́лії кого і без додатка. 1. Порушувати узвичаєний хід чого-небудь, чийсь спосіб життя. — Це вибивало з колії, вносило в роботу плутанину й безладдя (В. Попов); Позбавити людину її професії.., се значить вибити з колії (Леся Українка); Смерть моєї матері .. остаточно вибила мене з колії і змусила подумати про дальше своє влаштування (Б. Антоненко-Давидович); Війна всіх вибила з колії (О. Дмитренко); // зі сл. життя. Робити ускладненим, ненормальним. Часом у думці Іринка сердилася на Артема за те, що він сколихнув, вибив її життя з колії (М. Ю. Тарновський). ви́рвати з ко́лії. А між тим сталася в Стебнях новина. І то така, що на много літ вирвала село та й багато других сіл зі звичайної життєвої колії (Г. Хоткевич). 2. Робити кого-небудь непрацездатним, неспроможним виконувати щось. Сповіщення про те, що Олег пропав безвісти, було для неї страшним нещастям і надовго <

видира́ти (вирива́ти) / ви́дерти (ви́рвати) зуба́ми що. Докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь. Заздрість до Юрія, злість на Мірошниченка й Іваншина роздирали його. Він тепер зубами .. буде видирати своє щастя (М. Стельмах); Хома .. видирав своє право зубами (О. Гончар).

ви́рвати з па́зурів кого, чого, чиїх. Врятувати, звільнити кого-небудь від когось, чогось. А Цюпа тоді висловився, що комісар частини, можлива справа, їде просити підмоги, щоб вирвати своїх із пазурів фашистів (Ю. Яновський); Партизанів попередили, та, на жаль, пізно. І вирвати їх із залізних пазурів неминучої смерті ніхто вже не зміг би (З журналу).

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

вирива́ти / ви́рвати з па́м’яті кого, чиєї. Примушувати кого-небудь забути когось, щось. — Ви підмовлені нашими відвічними ворогами і хочете усунути з лиця Землі остатню пам’ятку нашої минувшини, щоб і саму ту славну минувшину затерти, вирвати з пам’яті потомків (І. Франко).

вирива́ти / ви́рвати з рук. 1. кого, чиїх. Позбавляти кого-небудь чогось, виявляючи велику настирливість. — Нехай би знали, як нехтувати мною. Поминули мене! Вирвали з моїх рук честь, славу (І. Нечуй-Левицький); — Амосови всі такі. Їм подай тільки перше місце. А не даси — з рук інших вирвуть. Натури! (А. Хорунжий). 2. Користуватися популярністю, великим попитом. — Розкажи про себе,— Левко відпив трохи кави.— Не можу сказати, що мої рукописи виривають з рук, та вдалося зачепитися у видавництві — з літзаписом (А. Хорунжий).

вирива́ти / ви́рвати з се́рця чийого, кого і без додатка. Примушувати кого-небудь забути щось або когось. Важко з серця виривати Твою пісню Голосну! (Л. Дмитерко); (Орест:) Мого кохання не можеш одібрати, його вже ніхто не вирве з мого серця, навіть ти (Леся Українка); В цю тяжку для мене хвилину я знайду в собі сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (І. Цюпа).

дістава́ти (добува́ти, видира́ти і т. ін.) / діста́ти (добу́ти, ви́дерти і т. ін.) з-під землі́. Робити що-небудь неймовірне; досягати чогось майже неможливого; здійснювати що-небудь будь-якими засобами. — А хто для тебе всякий матеріал з-під землі добував: книжки, газети, журнали? (С. Добровольський); Вже як товариш попросить об чім, то він (Кармель), здається, з-під землі дістане, а не одмовиться (Марко Вовчок); (Кирило:) Хіба такий (як Храпко) не одкопає (діла)? — Ого! З-під землі видере,— бідовий (Панас Мирний). під земле́ю ви́рве. — Заруба дістане (мотор). То такий, що під землею вирве (В. Кучер).

не ви́тягнеш ((обце́ньками) не ви́рвеш) сло́ва з кого і без додатка. Хто-небудь не хоче або не любить говорити. (Ганна:) Спочатку все про війну розказував (Степан), про інші краї, а тепер зовсім замовк, слова не витягнеш (О. Корнійчук); Така вже вдача в чоловіка, і зайвого слова з нього не витягнеш (Л. Гроха); І, вона знає, вже більше нічого питати Андрія: обценьками не вирвеш зайвого слова (М. Стельмах).