ВИПАДАТИ

вали́тися (леті́ти, па́дати) з рук у кого, рідко кому і без додатка. Не виходити, не вдаватися через відсутність відповідного настрою, через втому, хворобу і т. ін. (про роботу, завдання і под.). — Щось і в мене робота з рук валиться,— уверне батько (Панас Мирний); — Ноги підламуються з голоду! — Робота з рук валиться (З. Тулуб); Така вже була у Савки вдача, що все в нього з рук валилося (В. Козаченко); А в Поночівни усе з рук валилося. Сиділа біля згаслого вогнища, втупивши погляд у попіл, а перед очима,— обличчя баби Марійки, це її, Поночівни, смерть баба Марійка на себе взяла (В. Дрозд); Семен .. домолочував своє жито. Все чомусь летіло з рук. Вранці косив люцерну коровині до удою — коса тріснула посередині. Тепер оце вже другий раз билень з ціпа злітає (Р. Іваничук); Робота не клеїлася: йому все падало з рук — невдача сильно хвилювала його (Г. Епік). випада́ти з рук. Тепер, слава Богу, я повеселішав, а все-таки за що не возьму

випада́є ща́стя кому. 1. з інфін. Кому-небудь таланить бути гідним здійснити, виконати щось почесне. — Це моє рідне місто, мені випало щастя визволяти його власними руками (О. Гончар). 2. Щастить, фортунить у чому-небудь. Роман насмішкувато і гидливо зміряв їжакове обличчя Корнюші: — Не всім таке щастя, дядьку, випадає (М. Стельмах).

випада́ти / ви́пасти з ду́мки (з голови́, з па́м’яті). Зовсім забуватися. Їдемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не випадають (І. Нечуй-Левицький); — Щось пам’ятаю... Пам’ятаю... Тільки зовсім було випало з голови (Ю. Збанацький); За цілий день не випала йому з пам’яті нинішня оказія (Є. Гуцало).

випада́ти / ви́пасти з по́ля зо́ру. Залишатися непобаченим. — Ну, Леоніде Павловичу,— кокетуючи, ніби зніяковів Діденко і навіть опустив голову, але так, що Людмила не випала з поля зору.— Яке це має значення! (А. Головко).

випада́ти / ви́пасти з ува́ги. Залишатися непоміченим, невідчутним. Батько продовжував читати газету. Але з моєї уваги не випало його внутрішнє роздратування (К. Станіславський).

випада́ти / ви́пасти на віку́ кому, чиєму. Щастити у чомусь; траплятися у житті. І тільки небагатьом, буквально одиницям, випадало на віку спостерігати політ кулястих блискавок (Незвич. і грізне..).

ви́пасти / випада́ти на до́лю кому, кого, чию. 1. Дістатися кому-небудь. Оришці випала на долю кривобока стара хатина без стріхи, з дірчавою оселею, без дверей у сіни (Панас Мирний). 2. Стати неминучим у чиєму-небудь житті. (Кассандра:) Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Леся Українка).