ВИДИРАТИ

ви́дерти (повидира́ти, ви́дряпати, ви́драти) / видира́ти (видря́пувати) о́чі (лайл. баньки́). 1. кому і без додатка. Жорстоко покарати або побити кого-небудь, захищаючи себе, власні інтереси або заступаючись за когось. Зо Славком хотіла (Пазя) лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович); (Зінька:) Підійди ближче! Підійди!.. Я тобі баньки видеру і пащеку роздеру! (М. Кропивницький); — Ото був старий! Теж штукар! Іде в аптеку, і яструбок на плечі: не чіпай, мов, мене, бо й очі повидираю!.. (О. Гончар); — І не подивлюсь у той бік, де йдеш; очі тобі видряпаю, як приступиш на крок до мене! (О. Кобилянська); — Нам не слід в чуже гніздо мішатися. Коли б хто прийшов до тебе та сказав: Насте! чого ти так з дітьми поводишся,— що б ти тому заспівала? Адже ж і очі видрала? (Панас Мирний); (Павло:) Прощай, село, прощайте, дівчата й молодиці! Кого-то ви без мен

видира́ти / ви́дерти ду́шу (з ті́ла) у кого і без додатка. Жорстоко знущатися з кого-небудь, мордуючи, доводячи до смерті. — Тимофію,— наздогнала його в сінях.— Ви б не їхали на ніч. Банда Гальчевського тепер лютує. За землю душі видирає,— так сказала, начебто і не знав Тимофій, що робиться навкруги (М. Стельмах); — Їй-богу, так! Їй-богу, так! — репетує кругом сірома.— Проклятії кармазини швидко видеруть у нас душу з тіла, не то що! (П. Куліш).

видира́ти / ви́дерти з зубі́в (з ро́та, з рук, з го́рла) у кого, кого і без додатка, несхв. Силоміць забирати, віднімати що-небудь у когось. — Ґазда.., а в бінної (бідної) удови з рота видираєш (Г. Хоткевич); — От і купив, от тобі й нива! — думав Роман..— Ціпов’яз з зубів видер мені ниву! (М. Коцюбинський); Тих, кому захочеться взяти булаву, немало. Важливіше видерти її з рук схизмата Хмеля (Н. Рибак); (Одарка:) Нехай віддасть хустку. Я в нього (Олексія) з горла видеру... (Г. Квітка-Основ’яненко).

видира́ти / ви́дерти з-під ні́гтів. Говорити, стверджувати що-небудь без будь-яких підстав, не спираючись на факти; вигадувати що-небудь. — Ти все з доносами? — гримнув до Івася батько, слухаючи, що розказував він про Галю матері.— Так і ходиш по нишпорках, так і видираєш з-під нігтів (Панас Мирний); — Як скажена собака, бігає (Ольга) по сусідах та оббріхує мене, вигадала казна-що, з-під нігтя видерла наговір (З журналу).

видира́ти (вирива́ти) / ви́дерти (ви́рвати) зуба́ми що. Докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь. Заздрість до Юрія, злість на Мірошниченка й Іваншина роздирали його. Він тепер зубами .. буде видирати своє щастя (М. Стельмах); Хома .. видирав своє право зубами (О. Гончар).

дістава́ти (добува́ти, видира́ти і т. ін.) / діста́ти (добу́ти, ви́дерти і т. ін.) з-під землі́. Робити що-небудь неймовірне; досягати чогось майже неможливого; здійснювати що-небудь будь-якими засобами. — А хто для тебе всякий матеріал з-під землі добував: книжки, газети, журнали? (С. Добровольський); Вже як товариш попросить об чім, то він (Кармель), здається, з-під землі дістане, а не одмовиться (Марко Вовчок); (Кирило:) Хіба такий (як Храпко) не одкопає (діла)? — Ого! З-під землі видере,— бідовий (Панас Мирний). під земле́ю ви́рве. — Заруба дістане (мотор). То такий, що під землею вирве (В. Кучер).

хоч зуба́ми вирива́й (видира́й). Дуже міцно. Їхня справа буденна, проста — визволяти з затверділих снігових заметів (телефонний) дріт, який мов уріс туди.. так, що хоч зубами виривай (Ю. Збанацький).

як (мов, ні́би і т. ін.) чорт ли́ко (ли́ка) дере́ з кого, зі сл. крича́ти. Дуже сильно, голосно. Кричить, мов з його чорт лико дере (Укр.. присл..); Циганчата танцюють халяндри та кричать не своїм голосом, мов з них чорт лика дере (Г. Квітка-Основ’яненко). мов чорти́ ли́ко живце́м видира́ють. Дядько ступить до неї, а вона вчепилася тонкими рученятами в ріжок скрині і заголосила. — Дурне дівчисько, кричить, мов з неї чорти лико живцем видирають (М. Стельмах).