ВИВАЛИТИ

ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зі сл. бі́гати, тіка́ти і под., зневажл. 1. Дуже швидко. — Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопившsи? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко). 2. До повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили. — Тепер, якщо потрібні тобі гроші,— побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський); — А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір’я на подвір’я, збирав білі, “як лебедине пір’я”, листівки (Ю. Збанацький).

ви́тріщити (ви́валити, ви́рячити, ви́лупити і т. ін.) / витріща́ти (вива́лювати, виряча́ти, вилу́плювати і т. ін.) о́чі (баньки́), зневажл.1. Широко розкрити очі, виражаючи здивування, безтямність, гнів і т. ін. (Павло:) Хочеш, я тебе зразу одним словом остовпиню (спантеличу)? Скажу таке слово, що ти тільки баньки витріщиш (М. Кропивницький); (Мартин:) Скажи там, щоб дали на дорогу дві мірки вівса — ну, чого очі вивалив? (І. Карпенко-Карий); Господар вирячив від здивування очі (А. Шиян); — Це що таке? — він недоумкувато вилупив почервонілі від алкоголю очі (Л. Дмитерко); “Ти начепи йому (Ослу) на шию срібний дзвоник”.. На вигоні телят перелякав: Ускочив у село — всяк очі витріщає (Л. Глібов); Мати прислухалась і витріщала з дива очі: хлопець розказував українською мовою мужицьку казку (І. Нечуй-Левицький). ви́тріщити бу́ркала. — Чого буркала витріщила? Уклінно проси... (М. Стельмах). ви

язи́к (язика́) ви́солопити (ви́валити), зневажл. Дуже задихатися, захекатися від швидкого бігу, напруженої роботи. — Гляньте, як працює, бідолаха, аж язика висолопив (І. Нечуй-Левицький); Микита й Дорофтей побігли за бричкою. Доки добігли, аж язики вивалили (Казки Буковини..); Як повів (Сенько) Славка тими стежками, то він аж язик вивалив із утоми, бо ті стежки крутилися дебрями й горбами (Л. Мартович); (Максим:) Геть чисто шию спекло, а Юхим зовсім язика вивалив... Буде знати, як зо мною робити!.. (С. Васильченко).