ВЖЕ

да́лі (бі́льше) (й (вже)) ні́куди. Уживається для вираження найбільшої міри вияву чого-небудь. Так він коло його впадає, так йому догоджає, що вже далі й нікуди (Б. Грінченко); Тихо й нудно і спека пекельна… Нікуди вже далі — ось-ось має щось трапитись (С. Васильченко); — Одне слово, забила (дочка шевця) мені баки — далі нікуди. Та й оженила таки ж на собі (Ю. Збанацький); На старість зробився Хорошун скупий далі нікуди: струхла дошка в паркані — нової не вставить, хоч дощок має досить, навіть дубових (Григір Тютюнник); Дивуватися мені було більше нікуди. Я розгублено, ошарашений такою кількістю книжок, подивився на Професора (Ю. Яновський).

де (вже) і пе́рець не росте́. Дуже далеко, у складні, важкі умови життя. Якби моя воля, то я б сього пана не то з партії вигнала, а загнала б там, де вже й перець не росте (Леся Українка).

де ж (вже) пак, ірон. 1. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чогось. — Он куди наше добро іде! Де ж пак: кріпаків обібрали, гроші .. повернули на довги (борги) (Панас Мирний); Знову невдоволення ворухнулось у серці .. на Діденка. Де ж пак, було йому до цього! У нього ж бач справи державної ваги. Фігура! (А. Головко). 2. Уживається для ствердження чого-небудь у значенні: само собою зрозуміло, звичайно. — Але ж дорого, сину, ти заплатив за їх (книжки)! Де ж пак, аж десять карбованців. Овва! Чималі гроші! (І. Нечуй-Левицький); — Де ж пак! Скільки ми таборів (військовополонених) врятували (О. Гончар); — Хіба ви не чули, не бачили, як поганий Конецпольський обтикав тичками з козацькими головами окопи на Кодаку..? — Де вже пак не чули! Чули! — тихо загув народ (І. Нечуй-Левицький).

душа́ в п’я́ти (п’я́тки) тіка́є (опуска́ється, хова́ється і т. ін.) / втекла́ (опусти́лася, схова́лася і т. ін.) чия, у кого і без додатка. Хто-небудь раптово відчуває сильний переляк; комусь стає страшно. На кожній вибоїні, коли віз бувало перехиляється .. вся душа тікає в п’яти і він часом аж спітніє зі страху (В. Гжицький); У лисиці душа в п’ятки виступала, а йти (до лева) треба було (Укр.. казки); Не один Микола перелякався. Фредова душа теж пішла в п’ятки (Ю. Збанацький); Тарган глянув на дебелого солдата, на його пудові кулаки, і його душа вскочила в п’яти (С. Добровольський). душа́ аж (вже й) в п’я́тах (у п’я́тках). Як замахнеться було мати (книжкою), так у мене душа аж у п’ятах (Остап Вишня); — Мій татусь — буркотун, а насправді добряк! .. А в тебе, певно, вже й душа в п’ятках (Ю. Збанацький). душа́ загляда́є в п’я́тки. — Хто себе почуває кволим, у кого душа часто заглядає у п’ятки

коли́ (як, раз, якщо́) (вже) на те пішло́ / іде́ться. За таких, цих умов, коли так склалося. — Не осуди, жінко, не осуди, любко! Пускаю твої вишивані соловейки на високі гори! Летіть, коли вже на те пішло!.. (О. Гончар); А вже як на те пішло, щоб умирати, то нікому з них не доведеться так умирати! (О. Довженко); — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру,— розщедрився Плачинда (М. Стельмах); Якщо вже на те пішло, то я згоден відповідальність за прапор взяти на себе (О. Гончар); — А як уже воювати, так воювати — хай же і я, старий, щось до добра причинюся, коли на те йдеться (П. Козланюк). коли́ вже так пішло́ся. Коли вже так пішлося, що придбав собі верещуху, що проти тебе не мовчить, то навчи, щоб мовчала (Марко Вовчок).

обома́ нога́ми вже в моги́лі. Такий, що скоро помре; безнадійно хворий, немічний. (Мати:) Петро он обома ногами вже в могилі, а й той перед ними (фашистами) шапки не зняв, не схилив голови (Ю. Збанацький).

(та) де (вже) там (тут, тобі́). 1. Уживається для повного заперечення; аж ніяк. Пішов брат випровадити бабу. Баба й слухати не хоче… Пішла мама: де там (М. Коцюбинський); Надбіг (Лис) до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (І. Франко); Щодня в подвір’я наше заліта Упертий дятел .. Мурко вже закрадався до хвоста. І так і сяк, неначе справжній злодій, — Та де там! Раз — і знявся, й полетів (М. Рильський). 2. Уживається для вираження сумніву в реальності або можливості здійснення чого-небудь. Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядати, Та де тобі! Таке лихо, що не видно й світа (Т. Шевченко); — А як багатшими станемо, то, гляди, і в школу пошлем (сина). — Де вже там нашому про школу думати…— махає рукою Явдоха (М. Стельмах).

чи вже ж. Невже, може. — За що ми будемо платить такі скажені гроші? Чи вже ж за ті лисі гори! (І. Нечуй-Левицький).