ВДАРИТИ

(аж) уда́рити об по́ли рука́ми. Виявити надзвичайно сильне здивування, збентеження, обурення і т. ін. у зв’язку з чим-небудь. — От горечко! — вдарив Шовкун об поли руками і кинувся бігти далі (О. Гончар); Як .. роздивились і вгадали, що то солдат мальований, так аж об поли вдарили руками (Г. Квітка-Основ’яненко). вда́рити у по́ли. Оксентій вдарив у поли: — Як? Революція та й не дасть хліборобові землі? (Ю. Смолич).

(аж) у піт ки́дати (вдаря́ти) / ки́нути (вда́рити). 1. Викликати у кого-небудь сильне хвилювання, стан великого нервового напруження. — Єсть номери на п’ять, на три, на два карбованці .. Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (С. Добровольський). 2. кого, безос. Хто-небудь починає дуже хвилюватися, внутрішньо напружуватися. (Казибрід:) Громада все знає, Прокопе. І війтівства зараз зречися. А то по хвилі Божій може вже бути запізно. (Рябина:) Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (І. Франко).

би́ти / вда́рити відбі́й. Припиняти будь-які дії. Одначе вичувалося, що процес (заарештовування) десь таки дійшов свого діалектичного заперечення, й сам Сталін вже б’є відбій (І. Багряний).

би́ти / вда́рити по рука́х. 1. Доходити згоди, домовлятися про щось (перев. при торгівлі). Вони (купці) .. відразу починали прицінюватися, сперечатися, бити по руках і знов торгуватися, щоб виторгувати хоч зайвий гріш (З. Тулуб); Довго торгувалися (батьки), а потім на бичках-дволітках вдарили по руках (М. Стельмах). 2. кого. Перешкоджати чиїмсь діям (перев. злочинним), карати когось за що-небудь. А трапляються ж ще вискочки, яким пощастило зайняти високі посади і які нівечать, спустошують людські душі. Бити б таких по руках (М. Ю. Тарновський).

вда́рити / вдаря́ти в ніс. Раптово відчутися (про запах, пил і т. ін). Солодкі пахощі лаванди вдарили в ніс (О. Ільченко); Від першого дотику вдарила в ніс порохнява, матрац був потертий, дірявий (А. Хижняк); // безос., чим. Дуже подіяти на кого-небудь (про запах). Безсило схилився просто на одкриту шухляду. У ніс йому гостро вдарило духом засушених троянд (Г. Епік). вда́рити до но́са. Пес .. несе в зубах ковбасу .. Я ледво (ледве) всидів на липі, так мені запах до носа вдарив (І. Франко).

вда́рити в о́чі (у ві́чі) кому і без додатка. Неприємно вразити надзвичайною яскравістю, незвичністю вигляду і т. ін. Хата вдарила Чіпці в вічі своєю неохайністю (Панас Мирний); Коли відкрив бічні дверцята (броньовика), в очі йому вдарило сліпуче пожарище, нестерпне вогняне сяйво (Ю. Бедзик); // Привернути увагу, стати особливо помітним. — Коли бачу, кіннота біжить! Я гульк у хату, одяг юпку, спідницю, хустинку, взяв відра — баба по воду йде... Трохи присів, щоб не вдарило в очі, який здоровий (Д. Бузько); Аж раптом вдарило в очі кілька неспокійних поглядів, — його не слухали, переглядалися і стиха говорили (М. Ю. Тарновський).

вда́рити по но́сі кого. Присадити кого-небудь, даючи йому зрозуміти, чого він насправді вартий. — Печоріна треба провчити! Ці петербурзькі вискочні завжди задаються, поки їх не вдариш по носі! (Переклад за ред. М. Рильського).

вда́рити по струні́. Вплинути, подіяти на кого-небудь, скориставшись чимсь вразливим, болючим для нього. — Знаю, з якого боку зайти (до заробітчанина), по якій струні вдарити (О. Гончар).

вда́рити чоло́м. 1. Шанобливо вклонитися, привітавшись до кого-небудь, запрошуючи когось або прощаючись з кимсь. — Просимо вас, дядьку, до вітальні, на Шевченків вечір,— низько вдарила чолом Леся (М. Олійник); — Грай, музико! До світ сонця Все проп’ю, щоб люди знали! — Коли знов хтось до віконця: — Наша мати захворали (захворіли)! І гульвіси, і музики Мовчки випили по чарці, Враз зробились без’язикі, Чолом вдарили шинкарці (П. Грабовський). 2. кому. Попросити кого-небудь про щось. Назрівала распря (чвара). Галушка це помітив і сам повинився, що ватажкувать не вміє. І тоді несподівано для Максима ватага вдарила чолом йому. Так став Голобородько .. ватажком (К. Басенко); // заст. Поклопотати про щось перед людьми, наділеними владою. Стадницький, розуміючи примхи настрою і часу, вдарив чолом цариці на дворянство (М. Стельмах).

мішко́м з-за ро́гу вда́рено (вда́рили) кого. Хто-небудь дурнуватий, недоумкуватий, з великими дивацтвами. Його (Джмелика) випускали, і він, ще не переступивши поріг міліції, знову заїдався з ким-небудь. Нарешті, всі чомусь зійшлися на тій думці, що його “мішком з-за рогу вдарено”, і перестали звертати на нього увагу (Григорій Тютюнник).

хай (неха́й) грім поб’є́ (уб’є́, приб’є́ і т. ін.). 1. зі сл. мене́. Уживається як заприсягання у правдивості своїх слів, щирості намірів, запевнення в чомусь. — Хай мене грім поб’є.., коли я їв чию часть (частину), окроме (крім) своєї! — клявся Попенко (Панас Мирний); — Хай мене грім поб’є, коли брешу… (І. Муратов); Хай мене грім уб’є, коли я знаю, в чім виражається їх “політика” (Леся Українка). хай грім се́ред чи́стого по́ля вда́рить. — Хай мене грім серед чистого поля вдарить, як я тобі зла зичу… (М. Зарудний). грім би вда́рив на цьо́му мі́сці. — Грім би мене вдарив на цьому місці, коли брешу… (В. Кучер). грім поби́й (бий). Що за славний рік новий! Отже, грім мене побий, Він сподобався мені, я складу йому пісні (В. Самійленко); — Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! (М. Стельмах); — Дідові куплю (мотоцикл),
як (мов, на́че і т. ін.) хто (ноже́м (серпо́м)) різну́в (різону́в) (по се́рцю) кого. Кому-небудь стало боляче, дуже прикро. — Не жилець він..— мов хто серпом різнув по серцю Уляну, так тії Грицькові слова (Панас Мирний); Софію наче хто різонув по серцю. Нещасна дитина, як їй хочеться, мабуть, мати годинника (А. Дімаров). на́че вда́рив хто го́стрим ноже́м. Юлдаш раптом відчув, що ці слова шпигнули його в самісіньке серце, наче вдарив хто гострим ножем (О. Донченко).