БРУДНИТИ

брудни́ти (паску́дити, каля́ти і т. ін.) ру́ки. 1. Зв’язуватися з ким-небудь непорядним, нечесним (перев. у бійці). — Та не подонок? — ще й зараз обурюється Микола.— Хотілося йому й по тикві дати, та вирішили, навіщо руки бруднити (О. Гончар); — До петельок кидаєшся, папірця носиш, та я не боюся. Лише рук не хочу бруднити об тебе (А. Хорунжий). 2. Робити щось невартісне, виконувати недостойну когось роботу. — Сагайдак-бей не жав “хліба козацького”. Та й навіщо було бруднити руки, коли йому і так належала лев’яча частка здобутого?! (З. Тулуб); — Вже коли писати, так писати, щоб і руки не паскудити. Спишу я все його життя (І. Нечуй-Левицький); Кадети цілу дорогу висміювали Василя .. Справді, украсти копу проса — це ж така мізерія, що доброму злодієві не варто руки каляти! (Д. Косарик); — Щоб я коло тебе (собаки) руки каляла. А щоб ти не діждала! — і пішла бабина дочка далі, лаючись (Укр.. казки).