БОГ

відда́ти / віддава́ти Бо́гу (Бо́гові) ду́шу. Померти. Одпочивала (княжна), Та й Богу душу оддала (Т. Шевченко); Він (Ласун) усе хрипів у землянці своїй і ніяк не міг віддати Богові .. душу (В. Дрозд); — Ти б делікатніше, а то...— посутулився Насташевський, напевно, злякавшись, що в його кімнаті Батюта може віддати Богові душу (Є. Куртяк); Дивись в обід розгорілося (дитя), розпалилося, на горлянку жаліється, а на другий день і Богові душу віддає... (Панас Мирний). відда́ти ду́шу бога́м. “Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душі богам” (І. Котляревський).

за мали́м бо́гом. Ледь, трохи. Побачивши його, вона, за малим богом, не померла з радощів (З усн. мови).

іди́ (собі́) з Бо́гом. Форма прощання з побажанням благополуччя, успіху, щастя і т. ін. — Ну, то йдіть собі з Богом... — Ходім,— торкнув Соцький Семена, відчиняючи двері (М. Коцюбинський); // Уживається для вираження бажання позбутися чиєїсь присутності. (Храпко (до молодиці):) Ну, ото розшукуй його (чоловіка) та й прав з його (нього). А до мене чого ти прийшла? Що я тобі допоможу? У мене свої діти… Йди собі з Богом! (Панас Мирний); Як тільки він (Михей) переступав поріг чиєїсь хати, чоловік або жінка зразу: — О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — хай, мовляв, краще вип’є та йде з Богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний).

лизну́ти скляно́го бо́га, ірон., заст. Випити хмільного, напитися, бути п’яним. — А що, лизнула скляного бога? — питався він, нахиляючись над її лице, заглядаючи у закриті очі.— Дурочка! (Панас Мирний).

моли́тися скляно́му бо́гові (бо́гу), жарт. Випивати, пиячити. Підріс (бурсак) — давай молитися скляному богові… (Панас Мирний).

почува́ти себе́ бо́гом. Бути впевненим у своїх діях, маючи добру підготовку, міцні знання тощо. — Хоч ти, Єгипто, й механізатор широкого профілю, на всіх машинах богом почуваєш себе, але шануйся: ще один лівак — і вилетиш аж за космос! (О. Гончар).

скляни́й бог, ірон. Алкогольні напої. Щоб хоч трохи розважитись, щоб погасити прометеїв огонь в мученій душі, прихилився (Лушня) до скляного бога: привчився горілочку вживати… (Панас Мирний); Ми з ним добре пообідали, не забувши за чарку, кооператив був близько, а скляного бога там стояло повно на полицях (Ю. Яновський).

хвали́ти Бо́га. 1. у знач. вставн. словоспол. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. — Ну, хвалить Бога, що Настя знайшла собі роботу! — думала баба Зінька, поглядаючи на дочку,— а то ходе (ходить), як нежива (І. Нечуй-Левицький); Він поволі обводив поглядом і говорив їй тільки одно: — Хвалити Бога, перезимуємо. Держіться, діти, плуга! (М. Стельмах). 2. Добре, гаразд. — А-а-а, чумаченько..,— мертво проскрипів Гарматій.— Як ся маєш? — Хвалити Бога (М. Стельмах). хвали́ти до́лю. — Живенькі-здоровенькі? — Та нічого,— кажу,— хвалити долю! Все гаразд! (Остап Вишня). хвала́ Бо́гу (бога́м). — А не приходить, ні… Та й хвала Богу, бо засмутилась би небіжка (М. Коцюбинський).

як боги́, зі словоспол. почува́ти себе́. Упевнено, добре. На війні льотчикові доведеться пересідати з однієї машини на іншу. Ось тоді такі, як ти, колишні авіатехніки, почуватимуть себе як боги! (А. Хорунжий).