БЛУКАТИ

блука́ти (блуди́ти, іти́ і т. ін.) манівця́ми. Робити щось без чітких орієнтирів, навмання. — Я вирішив так: поставлю Загоруйка поруч з тобою, Світличний. Він буде рівнятися (співаючи) на твій голос. Чуєш, Загоруйко? Щоб не блукав десь манівцями… (О. Гончар); Нам треба уважно ставитися до молодого літератора… щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (А. Малишко). блука́ти на задві́рках. — Поздоровляю, Степане. Не думав, що так скоро прозрієш. Гадав, що довго блукатимеш на задвірках та хитрого хліба шукатимеш (М. Ю. Тарновський).

блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом) перев. по чому. Переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому. Підвівся (Чіпка) з місця, став ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стінах (Панас Мирний); Павлусь раптом зупинився і, блукаючи очима, розпачливо зойкнув: — Знову незнайоме місце (О. Донченко); Сидить в темниці в’язень самотній і скрізь блукає поглядом, смутний (Леся Українка); Горпина .. довго блудила тривожним поглядом по хаті, шукаючи Якова (Панас Мирний); Він поблукав очима по натовпі людей і відійшов убік (З газети).

о́чі блука́ють (лі́зуть, ла́зять і т. ін.) чиї, по кому—чому, рідко поза кого. Хтось повільно, прискіпливо, уважно і т. ін. оглядає кого-, що-небудь. Я бачив, як той добродій кілька раз проходив через вагон і кожен раз його неспокійні очі блукали по мені та по моїх речах (М. Коцюбинський); Стискаємо руки й схиляємо голови, але я чую, як його (хазяїна) очі лізуть десь поза мене (М. Коцюбинський).