АБИ

аби́ ли́хо ти́хо. 1. Ні в що не втручаючись, виявляючи до всього байдужість; байдуже комусь. Хто мовчить, “аби лихо тихо”, той хоч ні до чого доброго не домовиться, та зате сам буде цілий (Леся Українка); // Тільки б усе було гаразд, благополучно. На Хом’яка нагнав таке він лихо, Що той і приказку у норку заховав, Аби, як кажуть, лихо тихо (Л. Глібов); — Знов кручуся, як муха в окропі, аби, гадаю, лихо тихо (М. Олійник).

ді́дько б тебе́ (його́, її́ і т. ін.) взяв (забра́в), лайл. Уживається для висловлення невдоволення, обурення, досади чи захоплення, здивування і т. ін. ким-, чим-небудь. — Нема роботи отій багатирці, то вона вигадала собі розвагу — оту романтичну поему, само по собі для себе, але на мій кошт… Дідько б її взяв (І. Нечуй-Левицький). неха́й його́ ді́дько ві́зьме. — Відтягніть його (Йойну) від ями! Живо! А нехай його дідько візьме! — буркнув, не рушаючись з місця, той (ріпник), що дістав… ляпаса (І. Франко). аби́ тебе́ ді́дько сколо́в. — Аби тебе дідько сколов! — лаявся він (Прокопчук), вибираючи з голови пір’я (Григорій Тютюнник).

щоб (і) о́чі не ба́чили кого, чого і без додатка, несхв., перев. зі сл. мої́. Уживається для вираження незадоволення кимсь, з приводу чогось; геть. Викинула ту річ, щоб і очі не бачили, щоб і згадки не було (З газети). аби́ й о́чі не ви́діли, діал. — А йди ти від мене, аби тє (тебе) й очі мої не виділи (Г. Хоткевич).

щоб о́чі повила́зили. 1. кому, чиї, лайл., перев. жарт. Уживається для висловлення незадоволення ким-небудь, як недобре побажання комусь. Щоб старі вороги рачки лазили, а молодим очі повилазили (Укр.. присл..); — І щоб тому й очі повилазили, хто їх (малі чарки) купує,— відповідає зять (Укр. анекдот). повила́зили б о́чі. Та повилазили б йому очі, хто це побачити може (Остап Вишня). 2. зі сл. мені́. Уживається для запевнення у правдивості того, про що йдеться. — Щоб мені очі повилазили, коли, каже, не зроблю так (І. Квітка-Основ’яненко). аби́ о́чі повила́зили. — Правду вам кажу.., аби мені очі повилазили.., як брешу (Л. Мартович).