ІСКРА

(аж) і́скри з оче́й си́плються (летя́ть, ска́чуть і т. ін.) / поси́пались (полеті́ли, поскака́ли і т. ін.). 1. Дуже сильно. Шість чоловік беремось і «бараном» таранимо, б’ємо, б’ємо, аж іскри з очей сиплються, доки лом сталевий заганяємо, щоб льотку проломити (О. Гончар); Іде (Гаврило) вулицею поміж тинами — голова то визирне, то заховається; собаки брешуть, аж з очей іскри сиплються (Григорій Тютюнник); Злий (Антосьо) іде, аж іскри з очей скачуть (А. Свидницький); Гуцул так розгнівався, що аж іскри з очей поскакали (Казки Буковини..). 2. Уживається для підкреслення чийогось гніву, обурення, злості і т. ін. (4-й повстанець:) Чудний той Степан. Як говорить, то аж іскри з очей сиплються (Мирослав Ірчан); А пані як гляне на його (пана), — аж іскри з очей скакнули, на місці міниться (Марко Вовчок); І мовила (Марія).. — Йому я стану за дитину.— І кинула кругом очима, Аж іскри сипнули з очей (Т. Шевченко). 3.

аж і́скри летя́ть. Дуже енергійно, завзято, запально, докладаючи всіх зусиль. (Бабуся:) Ну, вже коли й заведуться за що, то аж іскри летять (І. Микитенко). і́скри з рук летя́ть. Не може не бути (медалі “Золота зірка”), бо і Катя-ланкова, і вся її ланка працюють так, що “іскри з рук летять” (Остап Вишня).

і́скра Бо́жа. 1. Талант, видатні здібності, природне обдарування. Панночка була (і єсть) гарна.., має душу живу, і навіть іскру Божу (Леся Українка); Бувала коло заповітного каменю й Меланочка.., з душею, що горіла гаряче від тієї Божої іскри, яку тільки й зоставила їй у спадщину нещасна мати (Ю. Яновський). 2. Почуття благородного поривання; високі прагнення. Який би я був щасливий, якби міг віддати тобі свій вогонь, свою «іскру Божу» (Леся Українка); Чого їй бракувало — це іскри Божої, що запалює людину на великі діла (С. Добровольський).

мета́ти очи́ма (з оче́й) і́скри на кого—що і без додатка. Сердито, зі злістю дивитися.— Мовчите, значить, правду мовлю: негодні ми супроти .. князів Шуйських? — знову запитав Болотніков, уже метаючи очима іскри (Іван Ле). метну́ти лю́ті і́скри з оче́й. Сашко тільки метнув люті іскри з очей (С. Журахович). мета́ти і́скри. Чорноволосий студент з очима і постаттю бунтаря тримав у руці затиснутий камінь і, розмахуючи ним, метав іскри на терасу і своїх супутників (М. Стельмах).

о́чі мета́ють і́скри, перев. чиї, куди, на кого і без додатка. Хтось дивиться, поглядає сердито, гнівно, люто і т. ін. Очі її гнівно метали іскри в бік Палянички, який, очевидно, чимось насолив ланковій (М. Чабанівський); Голос його тремтів і зривався на високі ноти. Жести ставали різкими, очі метали іскри (І. Кириленко).

си́пати / сипну́ти (сипону́ти) і́скрами (і́скри) (з оче́й) на кого і без додатка. Поглядом виявляти гнів. Нарешті один не витримує: — То ж як, Петре, візьмемося? — Беріться,— повів плечем Дорощук.— Без тебе погано.— А мені що до того? — І Дорощук сипонув іскрами на товаришів (М. Ю. Тарновський); Докія сипонула іскрами з очей, ніби й справді невдоволена з того, що її перебили: — Та не заважайте ж читати! (І. Цюпа).