УТОПАЮЧИЙ , ПОТОПАЮЧИЙ , УТОПАЛЬНИК , ПОТОПЕЛЬНИК , ПОТОПАЛЬНИК
Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник
       «Ви стрибатимете, а я... поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих», — читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь-що». У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав...)», — або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван...».
       Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається...», — або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається...», — але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати — утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».
       Усе це можна сказати й про слово-синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає», — замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», — замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник — відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «...закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (О. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).