ДВОЄЧНИК , ДВІЄЧНИК , ДВІЙКАР
Двоєчник, двієчник, двійкар
       Назва «двієчник», що стосується учня з поганою успішністю в навчанні, завдає прикрощів і клопоту не тільки батькам, учителям, а й працівникам редакцій наших періодичних видань.
       Одна школярка з Тернопільщини прочитала в молодіжній газеті слово «двоєчник» і питає батька, як правильно казати: двоєчник чи двієчник? Батько, не замислюючись, відповів: «Розуміється, двієчник!» Так само відповіла дівчині й учителька української мови, до якої з цим запитанням звернулась учениця в школі.
       Звикнувши поважати все, що надруковано в газеті чи в книжці, допитлива дівчина звернулась до редакції молодіжної газети, прохаючи пояснити їй, чому в газеті надруковано «двоєчник», а не «двієчник», і яке з цих слів — правильне. Літпрацівник газети відповів учениці достоту так: «Галю! Слово «двоєчник» утворено від слова «двійка». У закритому складі «двій» стоїть і, а в відкритому «дво», це і чергується з о, тому й правильно треба писати «двоєчник».
       Украй спантеличений від такої відповіді батько школярки вдавсь до редакції журналу «Україна», де траплялось йому читати не раз слово «двієчник». Редакція «України» відповіла, стверджуючи свої погляди щодо написання «двієчник». Отже, виникла проблема: на чийому боці правда — чи слушно відповів дівчині літпрацівник молодіжної газети, чи мають рацію журнал «Україна», вчителька української мови, де вчиться Галя, та її батько, що обстоюють слово «двієчник»?
       Слово двієчник утворилось від іменника двійка, але правило чергування і з о та е в відкритому складі, на зразок стіл — столу, піч — печі, про що писав Галі літпрацівник молодіжної газети, тут ні до чого. У цьому випадку діє закон не фонетичний, а морфологічний, що розглядає походження слова, отже, не звукові зміни в ньому.
       Візьмімо іменник кіл: у родовому та інших відмінках, де буде відкритий склад, за фонетичним законом чергування і перейде в о — кола, колу, колом, на колі. А якщо ми візьмемо похідне від іменника кіл слово кілочок, то, хоч тут перший склад — відкритий (кі), і в ньому залишилось, а не перейшло в о (кілочка). Чому? Бо тут уже діє закон морфологічний, який не вважає на відкритий склад, а вимагає вимовляти слово з тим звуком, від якого це слово утворилось.
       Те саме можна сказати й про слово двієчник, у якому і не переходить в о, а залишається, бо воно було в слові двійка, від якого походить.
       Синонімом до слова двієчник може бути таке ж похідне від іменника двійка слово двійкар, утворене за аналогією до інших іменників із суфіксом -к-, наприклад: шапкар — від слова шапка, байкар — від байка.
       Отже, якщо підходити до цього питання науково, то буде — двієчник або двійкар, але не двоєчник.