ТАВРО
        -а. 1. Клеймо на шкірі, рогах чи копитах тварин; мітка на тілі людини (невільника, в’язня), рідше – на товарі; знаряддя, яким його роблять. – Звісне діло – баришник... Звик на крадених конях тавра випікати і до людей лізе (Григорій Тютюнник); Біля мосту ще одна партія колодників зі спотвореними тавром обличчями лагодила дорогу (З.Тулуб); Горами лежать уже біля дверей наглухо позашивані лантухи, позначені чорними таврами (О.Гончар). 2. перен. розм. Ознака, свідчення чогось (переважно ганебного, принизливого). Обличчя Хоми його вразило ядучим виглядом. Тавро заздрості і розгубленості спотворювало його (Н.Рибак); Жінка шпигуна, дитина шпигуна! Хіба може бути ще гірше тавро для її молодості і дитинства Петрика? (М. Стельмах).