СВАРИТИ , ЛАЯТИ
        СВАРИТИ – ЛАЯТИ
        Сварити, -рю, -риш. Різкими (іноді й образливими) словами висловлювати невдоволення, осуд, докори; призводити до загострення взаємин між кимось; спричиняти, викликати сварку. Попадя зайшла у кухню та й почала сварити наймичку (Лесь Мартович); Дід іще дужче набурмосився, а стара стала його сварити (Ю.Яновський); Сварити їх поміж собою Косинському ще не було на руку в такий вирішальний час (І.Ле).
        Пох.: сваритися, -рюся, -ришся. Вступати в сварку з кимось; висловлювати своє невдоволення (іноді й образливо); робити погрозливий жест чим-небудь. З Масею Петрусь тричі на день сваривсь, та тричі на день і миривсь (А.Кримський); Василь зненавидів науку. – Я тебе в свинарі запру! – сварилася мати (Панас Мирний); Уговорювала \[мати\] її, а далі і сварилась на неї (Г.Квітка-Основ’яненко); Стадницький люто свариться на нього арапником (М.Стельмах); сварка, сварливий.
        Лаяти, -лаю, лаєш. Різкими, грубими, часто непристойними або образливими словами висловлювати осуд, докори; обзивати кого-небудь. – І чого ви їх \[дітей\] так лаєте? Це ж гріх, Василино (М.Стельмах); Дочок своїх вона лаяла мужичками (Панас Мирний); Кузьма вирішив на перший раз не лаяти хлопця, а тільки побалакати з ним (П.Панч). Пох.: лаятися, лаюся, лаєшся. Виражати своє незадоволення грубими, часто непристойними або образливими словами; дорікати одне одному. Лайка та сварка, бучі та колотнечі! Не було того дня, щоб вони між собою не лаялись (Панас Мирний); Тут велися бесіди, тихі та мирні, без сварок та лайок, бо на колодках не годилося сваритись, ні лаятись, за що сюди й любив виходити Симон (А.Дімаров); лайка, лайливий.