ПОСВІДЧЕННЯ , ПОСВІДКА , СВІДОЦТВО , СВІДЧЕННЯ
        ПОСВІДЧЕННЯ – ПОСВІДКА – СВІДОЦТВО – СВІДЧЕННЯ
        Посвідчення, р. мн. -ень. 1. Підтвердження істинності, правильності чогось; свідчення, підтвердження чогось тощо: нотаріальне посвідчення. 2. Офіційний документ, який підтверджує якийсь факт або містить короткі відомості про когось: особове посвідчення, посвідчення особи, посвідчення про відрядження. Якщо це слово вжите без вказівки на те, що саме воно засвідчує, і контекст не дає ніяких уточнень, то йдеться про особове посвідчення, тобто про документ, в якому засвідчується особа.
        Посвідка. Те саме, що посвідчення 2: посвідка на проживання, посвідка про особу.
        Свідоцтво. Те саме, що посвідчення 2: авторське свідоцтво, свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження, свідоцтво про винахід.
        Свідчення. Факт, річ, обставина, які підтверджують щось; повідомлення про щось (в тому числі і свідком на суді чи допиті): правдиве свідчення, свідчення духовного багатства, за свідченням очевидця, записувати свідчення.