ПЕСТУН , ПУСТУН
        ПЕСТУН – ПУСТУН
        Пестун, -а. Той, кого надмірно пестують, кому догоджають, потурають у всьому, а також переносно. Добриня.. не відходив від свого пестуна \[Володимира\], жив у Новому городі, біля княгині (С.Скляренко); Мати всім керувала, старші сини заробляли, а меншенький був пестуном долі й надією сім’ї (Л.Дмитерко); Далеко й лунко оддавався голос солов’я, і бриніла в йому пиха й погорда пестуна й улюбленця густого та буйного парку (С.Васильченко). Пох. пестунка.
        Пустун, -а. Той, хто любить пустувати, схильний до пустощів. Рибки ніби дражнили пустуна і спритно уникали його рук (З.Тулуб); Хоч Наталя Василівна й сміялась з ними, а все ж не спускала очей з пустунів (В.Кучер); Митрик був веселий пустун, зошит його завжди в кляксах (О.Донченко); Горобці пустували на ярмі. Дід Мусій розгнівався. – Киш, пустуни кляті! (Н.Рибак). Пох. пустунка.