НІВРОКУ
        розм. 1. присл. Нічого собі; непогано; так, як треба; також у значенні вст. сл. – як побажання не наврочити кому-небудь своїми словами. То був уже старий, кремезний ще нівроку... (Панас Мирний); – Ну та й гарна ж, нівроку, удовина дочка!.. (І.Нечуй-Левицький); – Ви добре бачите? – "Нівроку. На зір не нарікаю" (В.Земляк). 2. прикм. незм. Такий, як треба; непоганий. Нівроку зять, не зять, а дуб, тернові очі, чорний чуб, з обличчя видно – дружелюб (І.Гончаренко).