НАВЕРХ , НА ВЕРХ
        НАВЕРХ – НА ВЕРХ
        Наверх, присл. На верхню частину, на поверхню чогось; угору тощо; у знач. прийм. Маметові очі полізли наверх (М.Коцюбинський); Вода мене знову винесла наверх (І.Нечуй-Левицький); Розказують люди, що часом скарби і самі вилазять наверх землі (О.Стороженко).
        На верх, ім. з прийм. Він і на сохи дерева дав, і на крокви.. А як на верх, то хмизу свого вже дав (Панас Мирний); Часом виплигувала на верх, на покрівлю прудка коза (І.Нечуй-Левицький).