Літературне слововживання
МИМОХІДЬ , МИМОХІТЬ
        МИМОХІДЬ – МИМОХІТЬ
        Мимохідь, присл. Проходячи мимо когось, чогось; переносно – не зосереджуючись на чомусь, між іншим. \[Шостак:\] Чого ж ти сюди забрів, коли тікаєш? \[Загуба:\] Мимохідь. Я на Писарівку мандрую (Я.Мамонтов); – Хотіли мимохідь і ми додому зазирнути, та капітан не дозволив (Григорій Тютюнник); Мимохідь приголублений хлопець почервонів до сліз (О.Ільченко); "Назавтра повинно б розгодинитись ", – відзначив мимохідь Роман (О.Гончар).
        Мимохіть, присл. Без певного наміру, без участі свідомості, всупереч власній волі; мимоволі. Повітря було таке п’яне й повне щебетання, що мимохіть бажалось руху, крику, реготу (М.Коцюбинський); Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дніпрова Чайка); Коли брат і мати почали остерігати його, гетьман мимохіть став приглядатись (М.Лазорський).
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: МИМОХІДЬ , МИМОХІТЬ


матиме такий вигляд: Що таке МИМОХІДЬ , МИМОХІТЬ