Літературне слововживання
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й [К] Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
КОЛЮЧЕ , КОЛЮЧИ
        КОЛЮЧЕ – КОЛЮЧИ
        Колюче, присл. Семен б’є ціпом, аж двір стогне. Повне зерно бризкає високо вгору, колюче вдаряється об руки й обличчя (Р.Іваничук); – Ні, злодюго, я так не можу зробити; сама їдь до хазяїна та й віддай йому! – колюче усміхаючись, докірливо промовив наймит (Л.Яновська).
        Колючи. Дієприсл. від колоти. Він добряче стомився, колючи дрова.
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: КОЛЮЧЕ , КОЛЮЧИ


матиме такий вигляд: Що таке КОЛЮЧЕ , КОЛЮЧИ