КАЗАТИ , ГОВОРИТИ
        КАЗАТИ – ГОВОРИТИ
        Казати, кажу, кажеш. 1. Усно висловлювати думки, почуття тощо; розповідати про що-небудь. – Гарний коник! – казав дід. – Що ж ти з ним зробиш? (Панас Мирний); Які саме слова казала їм Антоніна, толком не чути було (О.Гончар); – Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г.Квітка-Основ’яненко); – Нема в нас такої хати. Була, кажуть, Джерина хата, а тепер вона Чабаненкова (І.Нечуй-Левицький). 2. Наказувати комусь робити що-небудь. І каже \[Швачка\] сідлати Коня свого вороного (Т.Шевченко). У словосп.: бодай не казати, не вам кажучи, нічого й казати, що й казати, що не кажи.
        Пох.: сказати, сказаний.
        Говорити, -орю, -ориш. 1. Мати здатність висловлювати думки, почуття; володіти мовою. Іде \[Олеся\] на панщину, мусить їх кидать, а дітки – одно не говорить, друге не ходить (Марко Вовчок); – А як я поїду за границю – там же всі говорять або по-французьки, або по-німецьки (Леся Українка). 2. Розмовляти з ким-небудь. А поки що мої думи, Моє люте горе, Сіятиму, – нехай ростуть Та з вітром говорять (Т.Шевченко); Ми вдвох ішли й не говорили (М.Рильський). 3. У значенні "казати" вживається рідше. \[Городничий:\] Говори толком. Що там таке? (Панас Мирний); – Господь з тобою, дитино. Що ти говориш, донечко? (Григорій Тютюнник).