ЗНІЧЕВ’Я
        присл. розм. 1. Від нічого робити; з дурного розуму. Під тином Півень, біля хати, Знічев’я смітник розгрібав (Л.Глібов); \[Руфін:\] Ну дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Леся Українка); Семен Іванович не спав і не відпочивав по праці, він просто собі лежав знічев’я (Б.Антоненко-Давидович); Париж заснув. Марія не спить. Знічев’я дивиться у вікно (М.Слабошпицький). 2. Несподівано, раптом. Знічев’я постріл, що пролунав край дороги, тріпонув її тіло, і качка рвучко підвела голову (О.Досвітній); Хома., знічев’я побачив панну (М.Кропивницький). 3. Ні з сього ні з того, без причини. Як угнівається \[пан\], то знічев’я людину не те що упосліднить, а й занапастить навіки (Марко Вовчок); Дівчата, обмиті піснею та сльозами, сміються знічев’я, хоч їм не до сміху самим [