ЗЛО , ЗЛОБА , ЗЛІСТЬ
        ЗЛО – ЗЛОБА – ЗЛІСТЬ
        Зло. 1. Щось погане, недобре. Безбожний царю! Творче зла (Т.Шевченко); Він не такий чоловік, щоб комусь зло заподіяв (Ганна Барвінок). У словосп.: корінь зла, як на зло. 2. Почуття роздратування, гніву, досади на когось, щось; розлюченість. – Тройку коней! – грізно крикнув писар на його та так, аж почервонів зі зла (О.Стороженко); Зло мене взяло (Ю.Яновський). У словосп.: зганяти зло, зривати зло.
        Злоба. 1. Почуття недоброзичливості, ворожнечі до когось; бажання заподіяти зло. Кожен сантиметр простору відчайна злоба ворога пронизувала кулями (Я.Качура); – Яка підлота, яка злоба! Як ви можете вважати мене здібним до такої гидоти? (Г.Хоткевич). 2. Велике роздратування; розлюченість. Темні очі блиснули лютою злобою (М.Стельмах); Санька підбігла до Кузя, тягла його за рукав і аж клекотіла від злоби (Григорій Тютюнник). У словосп. на злобу дня.
        Злість, злості, ор. злістю. Те саме, що злоба. Кайдашиха помила по лікті руки і кинулась з злістю на діжу, як на свого ворога (І.Нечуй-Левицький); Соломія горіла од сорому й злості (М.Коцюбинський). У словосп.: зганяти злість, зривати злість, накипіла в серці злість, на злість.