ДОВОЛІ , ДО ВОЛІ
        ДОВОЛІ – ДО ВОЛІ
        Доволі, присл. 1. Стільки, скільки треба, багато; досить. Усього в їх доволі: і хліба, і грошей, і скотини (О.Стороженко); Доволі нидіти в знемозі! Прощайте, тихі дні печалі! (Я.Мамонтов); Батько мріяв, щоб було доволі Хліба на селянському столі, Щоб за піт рясний, пролитий в полі, Не родили злидні і жалі (Л.Забашта). 2. у сполуч. з прикм. і присл. Про великий ступінь, міру, кількість чогось. Зрідка в тих місцях знов зацвітають мирти. Взагалі доволі гарно, хоч і гірше, як літом (М.Коцюбинський).
        До волі, ім. з прийм. Здається, радіти б, що минув день, що ближче до стрічі з тобою, ближче до волі (М.Коцюбинський); Виходить, Лесь береже в пам’яті, як у книзі, усі ґрунти села і до волі, і після волі (М.Стельмах); \[Свічка:\] А тепер на приступ! До помсти всі! До волі!(І.Кочерга); – Ти сказала, щоб собаку тримали на прив’язі? – поспитав, коли жінка повернулась. – “Навіщо прив’язувати? Він звик до волі...” (Є.Гуцало); – Де шукати шляху до волі, як не у боротьбі з тим, хто тебе зневолює? (А.Кащенко).