ДОВІКУ , ДО ВІКУ
        ДОВІКУ – ДО ВІКУ
        Довіку, присл. Усе життя, до кінця життя; вічно. І довіку у темниці Довелось поету жити (Леся Українка); Піщани закричали, заґвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Панас Мирний); Нашому серцю не вмерти довіку! (М.Рильський); Глоба був уже старий, женитись не схотів і довіку лишився бурлакою (А.Кащенко).
        До віку, ім. з прийм. – Не буду до суду, до віку!.. батечки, голубчики!.. пустіть, пустіть!.. (Г.Квітка-Основ’яненко); Давала вона собі обітницю до віку вічного не розлучатись з чоловіком (Ганна Барвінок); \[Василь:\] Дай мені, Господи, вигоїтися і вернутися до того дому, де зріс я, де кохали мене, – до віку мого не піду нікуди (Панас Мирний); Як вода в Чорному морі не переведеться поки світ сонця, так і в Січі до віку вічного не переведуться лицарі (П.Куліш).